Прес-реліз за результатами перегляду в касаційній інстанції рішення Господарського суду Херсонської області про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії

Прес-реліз за результатами перегляду в касаційній інстанції рішення Господарського суду Херсонської області про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії

 Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонського міського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Херсонської міської ради про стягнення 49470,35 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, 4780,41 грн. 3% річних, 2354,11 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 07.10.2014, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2014, у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами у справі укладено договори про постачання теплової енергії, за умовами яких позивач взяв на себе обов'язок постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води в обумовлених об'ємах, а відповідач зобов'язався приймати теплову енергію та оплачувати її за встановленими тарифами в терміни, передбачені договорами.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач доводив, що у ході виконання договорів відповідач у 2010-2012 роках спожив послуг теплопостачання на суму більшу, ніж було ним оплачено. З огляду на це позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 49470,35 грн., а також 4780,41 грн. 3% річних, 2354,11 грн. інфляційних нарахувань.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт, що відповідач спожив послуг теплопостачання у період 2010-2012 роки на суму, зазначену позивачем.

Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін з огляду на те, що матеріали справи не містять даних щодо неоплачених послуг теплопостачання, зазначивши, що матеріалами справи не підтверджено факт споживання відповідачем теплової енергії в обсягах більших, ніж передбачено укладеними договорами, оскільки облік кількості теплової енергії здійснюється позивачем розрахунковим способом у зв'язку з відсутністю у відповідача приладів обліку теплової енергії.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

За вимогами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому в силу ст.ст. 4², 4³, 33 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, звертаючись з позовом щодо стягнення заборгованості за договорами про постачання теплової енергії, позивач повинен був довести шляхом надання належних і допустимих доказів факт отримання відповідачем відповідного обсягу теплової енергії за вказаними договорами, а також здійснення оплати цього обсягу не в повному обсязі.

Однак, надані позивачем на підтвердження заявлених ним позовних вимог докази відхилені судами першої та апеляційної інстанцій як такі, що не підтверджують факт поставки теплової енергії за вказаними договорами, а відтак і факт наявності спірної заборгованості.

У касаційній скарзі позивач проти висновків судів заперечує, проте його доводи по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції. Натомість, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судами в порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України постановив касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" залишити без задоволення. 

Рішення Господарського суду Херсонської області від 07.10.2014р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.12.2014р. у справі №923/1078/14 залишено  без змін.