Прес-реліз за результатами перегляду в касаційній інстанції рішення Господарського суду Херсонської області про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу
Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.12.2014р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015р. у справі №923/1682/14, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Міськтеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 058 940,75грн. - основного боргу, 120 759,73грн. - пені; 127 075,41грн. - інфляційних втрат; 35 675,89грн. - 3% річних. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 40 153,24грн. пені відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд дійшов висновку про можливість зменшення пені на 25%.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з прийнятими судовими актами в частині зменшення розміру пені не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти в частині відмови у стягненні пені у розмірі 40 153,24грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Міськтеплокомуненерго" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу.
На виконання взятих на себе зобов’язань за договором, позивач передав протягом січня - грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 025 494,56грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.
У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати за спожитий природний газ, у останнього виникла заборгованість у розмірі 1058940,75грн.
На суму основної заборгованості позивачем було нараховано пеню в розмірі 160612,97грн., 3 % річних в розмірі 35675,89грн. та 127075,41грн. інфляційних втрат.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій, дійшов до висновку про доведеність позовних вимог в частині нарахування пені, інфляційних та 3% річних.
Разом з тим, в ході розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем заявлено клопотання, в якому на підставі ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 50%, посилаючись при цьому на невідповідність затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво, а також на скрутне фінансове становище, в підтвердження чого надав звіт про фінансові результати підприємства за 9 місяців 2014р., який підтверджує збитковість діяльності підприємства відповідача в сумі 1 483 500грн., дебіторську заборгованість в сумі 423 300грн., кредиторську заборгованість відповідача в сумі 2 999 200грн.
Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч.1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (Постанова Верховного Суду України від 03.12.2013р. у справі №908/43/13-г).
Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Враховуючи приписи ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України а також встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів про наявність підстав для зменшення розміру пені на 25%, оскільки господарські суди попередніх інстанцій прийняли до уваги ступень виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, та майновий стан обох сторін, важливість збереження господарської діяльності відповідача та позивача, як підприємств.
З огляду на викладене, колегія суддів не погодилась з доводами скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій приписів ст. 233 ГК України. Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника про недотримання судами вимог ст.ст. 43, 83 ГПК України, оскільки висновки судів про майновий стан відповідача базуються на доказах, наявних в матеріалах справи.
Крім того, суди не залишили поза увагою і доводи позивача, оскільки ними зменшено розмір заявленої пені на 25%, а не на 50%, про що просив відповідач у відповідному клопотанні.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.
Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв’язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015р. у справі №923/1682/14 відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2015р. у справі №923/1682/14 – залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" – без задоволення.
Таким чином, рішення Господарського суду Херсонської області від 11.12.2014р. по справі №923/1682/14 є чинним.
_03_03.png)
