Будь який правочин може бути охарактеризований як фраудаторний.
Адреса посилання на статтю - https://zib.com.ua/ua/144330-bud-yakiy_pravochin_mozhe_buti_oharakterizovaniy_yak_fraudat.html
Конституція та закони України загальними нормами встановлюють такий правовий порядок в суспільстві, що формується з вимог відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, визначення України як соціальної правової держави, забороною використання власності на шкоду людині і суспільству, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності, визнання і дії в Україні принципу верховенства права.
Важко повірити, що при наявності в державі наведеного нижче арсеналу норм права може знайтися особа, яка порушивши чужі майнові права не понесе цивільно-правової відповідальності, не кажучи про адміністративну чи кримінальну. Однак.
Шахрайство і обман, натомість, для багатьох є стилем життя та поведінки в усіх сферах суспільних відносин.
Упродовж тривалого часу в господарських відносинах переважали нечесні практики, які полягали в тому, що фірма з боргами просто покидалася її власниками, що не обтяжували себе муками сумління перед кредиторами, від яких отримали товарний або грошовий кредит, або ж перед державою за податкові зобов’язання: фірма не звітувала до податкових та інших державних органів, зникала з поля зору і уникала контактів з кредиторами, а далі – ліквідовувалася як «відсутній боржник».
Відсутність в законодавстві чітких норм про способи захисту прав від хитро сплетених схем обману сприяло тому, що в господарських відносинах «покинутих боржників», стосовно яких відкривалися справи про банкрутство, було понад 90% від загальної кількості банкрутів, що вказує на катастрофічно непривабливе шахрайське економічне середовище в державі.
Ми звертали увагу на те, що в юриспруденції судів подекуди складно отримати захист від шахрайських дій, рішень та угод. На той час не було поширеної практики врахування в діяльності судів доктрини заборони нечесної і недобросовісної поведінки (принцип естопеля: те що декларується - має виконуватися), захисту легітимних очікувань, відшкодування шкоди, яка завдана за посередництва юридичної особи, що в цілому характеризує рівень правової культури усіх учасників суспільних відносин, включаючи суддів.
З острахом суди могли зробити висновок, що угода є недобросовісною, поняття обману в цивільних відносинах не вживалося інакше як через кримінальне провадження, тим більше, назвати шахрайством явно обманні дії учасників господарських відносин судді не наважувалися, але насьогодні при оцінці дій та рішень учасників цивільних відносин з обережністю починають називати їх своїми дійсними визначеннями.
Що і як змінюється.
Узагальнені приклади нечесної поведінки в господарських та цивільних відносинах.
За заявою ФОП господарським судом відкрито справу про банкрутство, у межах якої ліквідатор подав позов про визнання недійсною угоду з відчуження майна. Але місцевий суд ухвалою від 02.12.2014, яка підтримана апеляційним судом, у задоволенні заяви відмовив, з формальних підстав, вказавши, що оспорюваний договір укладено в письмовій формі уповноваженими особами при їх вільному волевиявленні, з додержанням усіх істотних умов, які не суперечать чинному законодавству, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ним були обумовлені; посвідчений нотаріально та пройшов державну реєстрацію, суди визнали, що факт сплати коштів в касу ФГ підтверджено квитанціями до прибуткового касового ордеру. При цьому суди виходили з того, що власник, не залежно від наявності у нього боргу, вільно володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
ВГСУ 19.05.2015, побачивши явну несправедливість, скасував вказані судові акти, вказавши, що рішення не відповідає нормам матеріального і процесуального права, недостовірно встановлює фактичні обставини справи, не визначає правову кваліфікацію відносин сторін, а справу передав на новий розгляд.
При новому розгляді судом надано зовсім іншу оцінку тим самим обставинам. Встановлено, що відчуження майна боржника на користь його засновників відбулося безоплатно та без відповідних майнових дій покупців, має ознаки шахрайства по відношенню до кредитора. На підставі поданої ліквідатором заяви про субсидіарну відповідальність судом вжито заходи забезпечення, накладено арешт на майно усіх колишніх членів ФГ (будинки, квартири, авто…) у межах суми боргу господарства. Ці дії ліквідатора та процесуальні рішення суду змусили колишніх членів ФГ закінчити свої шахрайські дії і сплатити борги кредитору.
За заявою Податкової суд відкрив справу про банкрутство №923/1432/15. За заявою ліквідатора суд визнав протиправними дії і бездіяльність учасників банкрута і стягнув солідарно з них суму боргу за доведення до банкрутства, наказ місцевого суду про стягнення коштів субсидіарної відповідальності повністю виконано. Справедливість і права кредиторів відновлено. Шахрайство покарано у господарському процесі.
Як з’ясувалося, Особа-боржник не має майна позаяк, в період розгляду справи в суді, вона 09.04.10 подарувала своїм дітям належне їй нерухоме майно, на яке можна було би звернути стягнення за вимогою кредитора.
У серпні 2015 року Особа-кредитор, виявивши зазначені дії та поведінку боржника, звернулась до суду з позовом про визнання договору дарування фіктивним, вважаючи його укладеним з метою уникнення сплати боргу.
Рішенням районного суду від 28.04.16, підтриманим судом апеляційної інстанції 05.10.16 та залишеними в силі постановою ВС від 14.02.18 у справі № 379/1256/15-ц у позові відмовлено з мотивів не доведення фіктивності договору, посилаючись на дотримання сторонами зовнішніх вимог до чинності договору та відсутністю головної ознаки фіктивного правочину - наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, так як подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.
У цій справі ВС суддею-доповідачем Кратом В.І. викладена окрема думка від 14.02.2018, у якій суддя зазначив, що оспорена угода є фраудаторною, не відповідає законодавству щодо вимог добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора і його майнових інтересів, а тому мала би бути визнана судом недійсною.
Подібні ситуації відвертого обману у цивільних і господарських відносин чимало. Про них люди кажуть, що шахрайство і знущання боржників отримує підтримку і судовий захист. При цьому відмова судів у захисті від неприкритого «особливого цинізму», вказуючи, що кредитор як позивач не є носієм права чи інтересу, яке було би порушене боржником при вчиненні розпорядження належним йому майном, також сприймається як відверта зневага до права.
Кінець ери цинічного шахрайства?
Очевидно, що окрема думка Крата мала відповідний вплив на правосвідомість не лише суддів, але й учасників господарських та цивільних відносин, які згадали, що загальні конституційні норми та норми законів, що забороняють зловживання правом, вимагають добросовісно та чесно дотримуватися приписів закону та договору, не вчиняти дій, які можуть завдати шкоди іншій особі, не є лише моральними настановами, а вони є нормами закону, порушення яких неминуче тягне за собою юридичну відповідальність, щонайменше – цивільно-правову. Вони – є нормами права кредиторів на чесне до них ставлення, які підлягають захисту судом.
Доктрина заборони/несприйняття нечесної і шахрайської поведінки, при цьому давно застосовується в судовій практиці у справах про банкрутство. Наприклад, ухвалою місцевого господарського суду від 06.11.2014 у справі № 5024/1780/2011 на місцеву раду покладено субсидіарну відповідальність через умисне доведення радою свого комунального підприємства до банкрутства (виведення активів, порушення порядку припинення юридичної особи тощо). Також, ухвалою того ж суду 23.12.2015 у справі 923/56/13 покладено субсидіарну відповідальність на іншу місцеву раду за аналогічні дії. Постановами суду апеляційної інстанції ці ухвали скасовано з мотивів, що власник не несе відповідальності за боргами свого комунального унітарного підприємства, рішення про вилучення та перерозподіл майна підприємства здійснено до відкриття справи про банкрутство, що не є забороненим.
Насьогодні правосприйняття змінюється, такі нечесні аргументи судами не приймаються, здійснюється об’єктивний аналіз впливу відповідних рішень на фінансово-економічний стан боржника і його платоспроможність і, у разі наявності причинно-наслідкових зв’язків та вини власника, він притягається до субсидіарної відповідальності.
Ми бачимо, що в подальшому з 2018 року термін «фраудатор», з легкої руки судді Крата, стало надбанням практики судів усіх юрисдикцій та інстанцій для визначення характеру угоди і її протиправної мети і має бути теоретично поясненим.
Фраудаторні правочини – новий вид правочинів у цивільному праві України чи звернення до споконвічних і конституційних засад права.
Цивільні і господарські відносини у межах яких передбачається виконання обов’язку боржника у майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості у можливості захистити свої майнові права та очікування у спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.
Верховний Суд у постанові від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18 зазначає, що фраудаторні правочини регулюються в окремих сферах суспільних відносин, зокрема: у корпоративному банкрутстві; при неплатоспроможності банків; у виконавчому провадженні.
При цьому, Перша судова палата КЦС ВС наводить ще низку правових висновків ВС, викладених у постановах від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, вказуючи, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Варто навести більш ранні згадування у судових рішеннях характеристики правочинів за ознаками фраудаторності, щоби констатувати, що фраудаторний правочин це не новий вид правочину і не форма правочину, умови і порядок укладання яких регулюється окремими законами.
Так, у постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата ВС зробила висновок про те, що у разі коли відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, здійснив відчуження належного йому майна з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, не виключається визнання договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК).
Поняття та ознаки фраудаторного правочину
Наведений висновок Великої Плати вказує на те, що будь-який правочин може бути охарактеризований як фраудаторний, що викликає необхідність визначити основні ознаки такого правочину.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками:
- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;
- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;
- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні понад два роки в українській судовій практиці називають договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута.
Сутність поняття. Цей термін походить від англ. «fraudator» – шахрай, брехун, недобросовісний боржник. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають. Пошук значення слова через латинь («fraudatіo») та інші європейські мови показує, що це слово складається з двох: «frau» та «dator». Частка «Fra» - від італ., лат. скорочено frater – брат. «Fra» у французькій мові – рідні брати і сестри. «Frau» - ввічливе звернення до заміжньої жінки (нім.). В свою чергу, в інших мовах, «Datorіе», «Dator», - борг, боржник, обманщик. Це означає, що фраудаторним є правочин, що в момент укладання вчиняється на дружніх, довірительних, майже родинних відносинах. Рівень довіри кредитора до боржника – найвищий. Треба вважати, що ця довіра є «заслуженою», щонайменше «про око» кредитору показується гарний одяг, манери, дороге авто, солідний офіс боржника, наявні активи, якими забезпечено бізнес, персонал, що виробляє продукцію, виконує роботи чи послуги, бізнесплан що розкриває шлях успіху тощо. Своєю поведінкою і словами боржник викликає довіру у кредитора – отримує кредит. Активи зникають за сумнівними угодами, а борг не повертається. Боржник - банкрут.
Дії і бездіяльність, що доводять боржника до банкрутства за об’єктивною стороною схожі на шахрайство, оскільки в їх основі лежить обман та зловживання довірою. Винні особи досягають своїх намірів через використання інституту юридичної особи, отримують матеріальну вигоду в результаті невиконання цивільного обов’язку з передачі у розпорядження кредитора належного йому майна (плата за товарний або грошовий кредит). Заволодіння чужим майном відбувається, так би мовити чужими руками, через «руки» юридичної особи. Отримавши кредит для юридичної особи винні особи витрачають його для особистих цілей через сумнівні угоди, використовуючи як свою особисту власність, а не відокремлене майно.
Дії, що пов’язані з доведенням до банкрутства, в іноземних законодавствах, на відміну від нашого, прямо відносяться до злочинних діянь. Наприклад, у Торговому кодексі Франції міститься спеціальна глава, що має назву «Про банкрутство та інші злочинні діяння», до яких віднесено, зокрема: розкрадання або зменшення активів; завищення пасивів; фальсифікація бухгалтерської документації та інші, що передували банкрутству. Вбачається, що усі наведені діяння ґрунтуються на шахрайській поведінці.
Фраудаторні угоди, по суті це шахрайські угоди, що завдали шкоди боржнику (угода з виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до так і після настання строку виконання зобов’язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов’язку.
Зловживання правом – в науці іменують поняттям шикана (нім. «Schikane» – каверза, знущання (издевательство), підступ, який хто-небудь чинить, щоб ускладнити, заплутати справу, завдати шкоду).
Отже, фраудаторним може виявитися будь який правочин (договір), що укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
Завданнями судочинства є захист кредитора від обману у цивільних відносинах, відрізнити вплив економічних ризиків на результати роботи підприємства від шахрайства.
Отже, норми Конституції України та цивільного законодавства, що раніше сприймалися лише як декларації, стають реальними правилами життя, порушення яких тягне за собою втручання держави.
Поняття «шахрайство» в цивільних відносинах не застосовується, оскільки воно є образливим як вираження певного злочинного виду соціальної активності особи авантюриста і фальсифікатора та має негативний відтінок. Краще для практики застосовувати його унікальний іноземний аналог «фраудатор». Цей термін включає деякі ознаки дій особи, які є очевидними і без вироку суду.
Суддя Павло ПРИГУЗА
_03_03.png)
