Протягом 2018-19-20 років численними були звернення органів влади, місцевого самоврядування та прокурорів до господарських судів, судів цивільної та адміністративної юрисдикції про вилучення з користування земельних ділянок від фермерських господарств через таку обставину, як смерть голови фермерського господарства, на ім’я якого виписувався акт постійного користування земельною ділянкою. Також подібні позови подавалися й до Господарського суду Херсонської області.
В Україні подібні позови відповідно до практики судів набирали масових масштабів. Практика вирішення спорів була різноманітною, як від рішень про визнання позовних вимог і вилучення земель, так і про відмову у позові, а також винесення судами ухвал про залишення позову прокурора без розгляду через відсутність підстав звернення до суду,
Господарський суд Херсонської області рішеннями у справах № 923/567/19 від 03 жовтня 2019, № 923/675/19 від 04 жовтня 2019, № 923/697/19 від 17 жовтня 2019 року у задоволенні цих позовів відмовив.
Приймаючи вказані рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Фермерські господарства набули право користування земельною ділянкою на законних підставах і користується нею безперервно тривалий час (20-25 років), а відсутність у них правовстановлюючих документів на земельну ділянку є наслідком неврегульованості цього питання спеціальним земельним законодавством, а не результатом вчиненого відповідачем ФГ цивільного (господарського) правопорушення.
Використовуючи спірну земельну ділянку постійно протягом тривалого часу, на законних підставах (за відсутності норми закону, яка прямо передбачає таку підставу припинення користування земельною ділянкою фермерським господарством як смерть одного із його засновників, якому надавалася земля для створення фермерського господарства на правах постійного користування), у відповідача існують “правомірні очікування” в розумінні практики ЄСПЛ щодо продовження подальшого користування спірною земельною ділянкою як своїм майном і засобом виробництва та використання її корисних властивостей.
Судом встановлено, що за увесь час господарювання фермерське господарство використовує спірну земельну ділянку за цільовим призначенням - для здійснення сільськогосподарської діяльності, у тому числі для вирощування багаторічних насаджень (виноградників).
В досліджених судом відносинах не порушено законний інтерес держави.
Як встановлено судом, земельна ділянка набута відповідачами на законних підставах, передбачених Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" – для ведення фермерського господарства. Згодом ця правова підстава для відповідача не відпала, відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою відповідно до Закону України “Про фермерське господарство”. Земельна ділянка використовується за її цільовим призначенням. За висновком суду - земельна ділянка та розміщені на ній багаторічні насадження становлять власність відповідача.
За користування земельною ділянкою відповідач сплачує земельний податок.
Судом зазначено про відсутність у законодавстві України такої підстави припинення користування земельною ділянкою фермерським господарством як смерть його засновника, якому належало право постійного користування.
Зазначені рішення місцевого суду в жовтні 2020 року були залишені в силі постановами Південно-західного апеляційного господарського суду.
Тривалий розгляд цих справ у суді апеляційної інстанції був викликаний тим, що зазначена виключна правова проблема знаходилася на вирішенні Великої Палати Верховного Суду, зокрема до отримання правового висновку у справі № 912/2385/18.
Залишаючи в силі судові рішення, судова колегія апеляційного суду зазначила, що з моменту створення ФГ відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.
1 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року. У пункті 6 розділу Х “Перехідні положення” зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х “Перехідні положення” ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна “набувають” (який означає “ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь”) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)).
Тому судова колегія доходить висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до ФГ, не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.
Проблемна ситуація із правовою невизначеністю, вилученням земель і власності від сім’ї померлого голови фермерського господарства, позбавлення землі як засобу виробництва на селі, врешті вирішена на користь фермерських господарств.
Права людини отримали належний судовий захист від втручання держави у право мирного володіння майном.
Прес-служба
_03_03.png)
