З.В. Клепай
Заступник голови господарського суду Херсонської області
Проблеми виконання рішень арбітражного суду
На часі створення нової системи судів загальної юрисдикції в Україні
відповідно до ст.125 Конституції України, важливою ланкою в якій будуть арбітражні (господарські) суди. За умов поглиблення економічних ринкових перетворень великого значення набувають правовідносини у господарській діяльності і відповідно зростає роль арбітражних судів, на розгляд яких надходить все більше суперечок між суб'єктами господарської діяльності. Але на думку судді важливим показником є не зростання кількості розглянутих справ, а те, як змінилась категорія спорів, які надходять на розгляд арбітражного суду. Якщо у 1998 році із 1944 справ, розглянутих арбітражним судом Херсонської області, - 1610 майнових, а спорів про визнання недійсними актів ненормативного характеру - 85, то за 1999 рік арбітражним судом Херсонської області розглянуто 2852 справи, а спорів про визнання недійсними актів -356, тобто при загальному зростанні кількості розглянутих справ на 68%, кількість спорів про визнання недійсними актів виросла у чотири рази. Якщо ж ми відкриємо арбітражний процесуальний кодекс України, то розділ Х1У містить в собі лише порядок примусового виконання рішень арбітражного суду по майнових спорах. Лише ст. 115 АПК зобов'язує до обов'язкового виконання підприємствами, організаціями, посадовими особами рішень арбітражного суду. Ст.116 АПК передбачає, що виконання рішення арбітражного суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. При розгляді майнового спору такий наказ видається і процедура його виконання досить регламентована. Виконання рішення арбітражного суду про визнання недійсним акта ненормативного характеру законодавчо не врегульовано, що викликає труднощі в його виконанні. П.6 ст.З Закону України "Про виконавче провадження" №606 - Х1У від 21.04.1999 р. передбачає, що "Відповідно до цього Закону підлягають виконанню: рішення, ухвали, постанови арбітражних судів". Але ст.18 Закону підставою для відкриття виконавчого провадження передбачає - заяву стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст.З цього Закону, на підставі виконавчого документа. Ст.19 передбачає вимоги до виконавчого документа - і резолютивна частина рішення є лише додатком до виконавчого документа. Таким чином, можна дійти висновку, що для виконання рішення арбітражного суду незалежно від категорії справи необхідно представити наказ арбітражного суду, у всіх інших випадках - виконання рішення арбітражного суду - це справа сумлінності та доброчесності сторін по справах, точніше -відповідача, так як виконання, чи не виконання рішення арбітражного суду покладається на нього. Таке положення призвело до того, що більше ніж 2 роки не виконувалось рішення арбітражного суду Херсонської області за позовом Херсонського обласного управління освіти до українсько-турецького ліцею про визнання недійсними установчих документів, як таких, що суперечать законодавству України, та його ліквідації. В резолютивній частині рішення відповідача було зобов'язано створити ліквідкомісію за участю управління освіти, але ним це не виконано, управління освіти до виконання рішення суду не допущено. Видача наказу на виконання таких рішень не передбачена. Санкції за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного суду підприємством, установою чи організацією, передбачені ст.119 АПК України, не завжди є ефективними. Притягнення до кримінальної відповідальності - справа важка, оскільки для цього необхідні докази, які б підтверджували факт скоєння злочину. До того ж сама значимість рішення арбітражного суду залежить від того, як швидко і точно буде воно виконано, якщо виконання віддалене у часі на роки, то саме рішення може втратити свою значимість, або виконання буде проведено іншими шляхами, що відіб'ється на авторитеті судової системи України. Тому вважається за доцільне законодавчо доповнити розділ Х1У арбітражного процесуального кодексу України і передбачити порядок примусового виконання рішення арбітражного суду незалежно від того, виконання яких дій це рішення передбачає - стягнення грошової суми, вилучення майна чи виконання рішення суду про визнання недійсними актів. До того ж, виконання всіх цих дій вважається за доцільне покласти на державну виконавчу службу. Ця функція є безпосередньою її діяльністю, яка передбачена Законом України №202/98-ВР "Про державну виконавчу службу". У вказаному прикладі в резолютивній частині рішення можна було б зобов'язати створити ліквідаційну комісію державну виконавчу службу, яка б і контролювала хід роботи цієї комісії.
Проблеми виконання рішення арбітражного суду виникають не лише тому, що арбітражний процесуальний кодекс України не містить в собі механізму виконання всіх видів його рішень, але й тому, що норми арбітражного-процесуального кодексу, які передбачають примусове виконання рішень, ухвал, постанов, не співпадають з нормами Закону України "Про виконавче провадження". Якщо співставити ст.18 з ст.19 цього Закону, то вона передбачає обов'язкове представлення державному виконавцю для відкриття виконавчого провадження виконавчий документ, а ст.19 передбачає вимоги, яким повинен відповідати цей виконавчий документ. Вимоги, передбачені цією статтею, не співпадають з вимогами ст.117 арбітражно-процесуального кодексу, що викликає не тільки непорозуміння між арбітражним судом і державною виконавчою службою, але й затягування виконання рішення арбітражного суду. Практика виконання рішень арбітражного суду державною виконавчою службою свідчить, що виконання рішень суду затримується державними виконавцями через те, що накази арбітражного суду повертаються виконавцями через невідповідність їх нормам ст. 119 Закону України "Про державну виконавчу службу", а суддя, керуючись ст.117 арбітражного-процесуального кодексу, може видати наказ за нормами, передбаченими цією статтею.
Вплинути на процес виконання рішення суду суддя арбітражного суду також не може, так як арбітражно-процесуальний кодекс таких норм не містить. Якщо ж проаналізувати норми Закону України "Про виконавче провадження", то відповідно зі ст,7 Закону "Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку".
Відповідь на те, який же встановлений порядок, дають ст.ст.17, 24, 26, 37, 39 Закону. Всі ці статті містять норми про можливість оскарження процесуального документа, який виносить державний виконавець в процесі виконання рішення суду — постанови про відкриття виконавчого провадження, про відмову у відкритті виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, про закриття виконавчого провадження. Ст.17 навіть передбачає можливість відводу державного виконавця, чи експерта або спеціаліста, який приймає участь у виконавчому провадженні. Всі ці статті передбачають можливість оскарження цих процесуальних документів до начальника відділу відповідної державної виконавчої служби, або до суду, а при відводі - до суду оскаржується лише відмова у задоволенні відводу державного виконавця.
Відразу постає питання - до якого суду?
Державний виконавець не є учасником арбітражного процесу, тому норми арбітражно-процесуального кодексу не передбачають можливості вирішення питання про його відвід. До того ж, на розгляд суду повинна виноситись винесена начальником відповідного відділу державної виконавчої служби постанова.
Якщо питання про відвід державного виконавця в практиці арбітражного суду не виникало, то звернення суб'єктів господарської діяльності про порядок виконання рішень арбітражного суду, особливо при зверненні стягнення на майно, були неодноразові. Наприклад, ВАТ "Таксі-сервіс" м.Херсон оскаржував 3 постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою Суворовського району м.Херсона, КСП "Тягінь" оскаржувало постанову державного виконавця виконавчої служби Бериславського району про закриття виконавчого провадження, так як не погодилось з результатами оцінки і розпродажу його майна на виконання рішення арбітражного суду.
У зв'язку з відсутністю в арбітражному процесуальному кодексі норм, які б давали право розглядати і давати оцінку діям державних виконавців в процесі виконання рішень арбітражного суду, заявникам було відмовлено. Позиція Херсонського обласного суду базується на тому, що постанова державного виконавця -це акт ненормативного характеру, тому юридична особа може оскаржити її, заявивши позов про визнання недійсним акта ненормативного характеру (з чим не можна погодитися).
При такому законодавчому врегулюванні питання виконання рішень арбітражного суду суб'єкти господарської діяльності втрачають право на судовий захист своїх інтересів, що суперечить Конституції України.
«Правосуддя – гарант законності у сфері економічних правовідносин», Київ., 2000
Том 21(1), с. 349-351
_03_03.png)
