ЗакурінМ.К.,
суддя господарськогосуду Херсонської області
Законодавство про обіг векселів в Україні.
Помилки — причини недійсності векселя
До приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (Закон України з аналогічною назвою від 6 липня 1999 року № 826-ХIV), котра згідно з повідомленням Генерального секретаря ООН набрала чинності для України з 6 січня 2000 року, вексельний обіг у нашій державі законодавчо був урегульований Постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17 червня 1992 року № 2470-ХІІ, якою було передбачено введення вексельного обігу з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.
Оскільки в той час, тобто на день прийняття вказаної Постанови, Україна не приєдналась офіційно до зазначеної Конвенції, то фактично діяло розроблене та введене в дію 7 серпня 1937 року Положення про перевідний і простий векселі, затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від тієї ж дати (Радянський Союз приєднався до неї 25 листопада 1936 року).
Відповідно до прав, наданих Конвенцією в Додатку II, згідно з якими при формуванні норм національного вексельного права допускаються деякі застереження до Уніфікованого Закону, законодавець Радянського Союзу скористався наданим таким правом, у зв'язку з чим змінив зміст деяких статей, а саме в статтях 1 і 75, виключив найменування «переказний» і «простий» вексель, встановивши достатність такого реквізиту векселя як найменування «вексель», котре повинне бути включене до тексту самого документа.
Згодом Кабінетом Міністрів України на виконання пункту 2 вказаної раніше Постанови ВР України були затверджені Правила виготовлення і використання вексельних бланків (Постанова КМУ № 528 від 10 вересня 1992 року).
Відповідно до пункту 3 цієї постанови Урядом в імперативному порядку були встановлені обов'язкові реквізити вексельного бланка, а саме в тому числі передбачено, що вони повинні відповідати зразкам згідно з додатками № 1 і 2.
Фактично в цих додатках зображені ескізи переказного та простого векселів, у яких відображаються серед інших реквізитів вексельна мітка, тобто вимоги пунктів 1 і 75 Положення про переказний і простий вексель щодо обов'язкової вказівки в тексті документа його найменування — «вексель».
Ніяких проблем з обігом таких уніфікованих і в той же час простих у заповненні векселів не виникало.
Але, з приєднанням України до Женевської Конвенції, ці бланки переказного і простого векселів, на мій погляд, є недійсними, хоч вони широко вживаються в обігу між суб'єктами підприємницької діяльності.
Спробую пояснити це твердження за допомогою чинного законодавства.
Як указувалося раніше, Уніфікований Закон статтями 1 і 75 дещо відрізняється від пунктів 1 і 75 Положення про переказний і простий вексель саме найменуванням документа, котре повинне бути включене до тексту документа — в Уніфікованому Законі це назва «переказний вексель» і «простий вексель», а в Положенні і в зразках бланків векселів, виготовлених відповідно до Постанови КМУ № 528 — просто «вексель».
Отже, різниця існує.
З огляду на це виникає запитання: а які наслідки такої невідповідності?
Наслідки відсутності такого значущого реквізиту, як назва «переказний вексель» або «простий вексель», в тексті документа передбачені в статтях 2 і 76 Уніфікованого Закону, відповідно до яких документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, наведених відповідно у статтях 1 і 75, не має сили переказного або простого векселя, а тому такий вексель може бути судом визнаний недійсним, а нотаріусом — відмовлено у вчиненні протесту векселя.
У юридичних колах існує думка, що цю проблему можна вирішити. Я маю на увазі уже видані з часу чинності на території України Женевської Конвенції за зразками Постанови КМУ № 528 переказні прості векселі без завдання шкоди суб'єктам вексельного права, шляхом мотивування того, що на бланках переказного і простого векселів, виготовлених відповідно до згаданої вище Постанови КМУ, є вказана їх назва, а саме «переказний вексель» і «простий вексель».
Але ця думка є хибною, оскільки полеміка та дискусії з приводу назви документа — векселя, котра не включена до тексту самого документа, вже давно закінчені, тобто назви «переказний вексель» і «простий вексель» повинні включатись саме у текст документа, а не окремо в його назву.
Ви можете запитати: що ж робити тепер, коли інші бланки відсутні, а, тим більше, дію Постанови КМУ № 528 ніхто не відміняв і не вносив до неї відповідні корективи?
На мою думку, поки не внесені відповідні зміни до чинного вітчизняного законодавства, котре регулює вексельний обіг, є дуже простий та ефективний спосіб захистити свої права векселедержателя (або іншої особи), вимагаючи від особи, яка видає вексель, внесення доповнення до тексту векселя, вказуючи обов'язковий реквізит «переказний» або «простий вексель», тобто дописати це за допомогою ручки. Крім цього, потрібно вимагати від векселедавця ставити підпис — для підтвердження такого доповнення.
Вісник господарського судочинства
Випуск 4’2001, ст..11