Пригуза П. Д.,
суддя господарського суду Херсонської області
Електроенергетика.
Відповідальність за понаддоговірне споживання.
Окрема думка.
Україна — індустріально-аграрна держава, народне господарство (економіка) якої є сукупністю територіально взаємозв'язаних галузей матеріального виробництва (заводи, фабрики, шахти, ферми, сільгосппідприємства, транспорт, зв'язок тощо) і невиробничої сфери (інколи, лікарні, театри і т. ін.).
Розвиток паливно-енергетичного комплексу та забезпечення суспільства енергетичними ресурсами — одна з найважливіших проблем будь-якої держави. Без сумніву, однією з головних складових паливно-енергетичного комплексу є електроенергетика, роль якої дедалі зростає. Науково-технічний прогрес коригує характер впливу енергетики на розвиток і па територіальну організацію та розміщення па території держави об'єктів усього її господарства.
Електроенергетика — одна з найголовніших галузей народного господарства. Сьогодні без неї не можна уявити жодного процесу пі у виробництві, ні у побуті.
Про роль електроенергетики як стратегічної складової стабільного функціонування національної економіки в державі зазначено в п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України, в якій встановлено, що винятково законами визначаються засади організації та експлуатації енергосистем. Також її роль визначена Законом України «Про електроенергетику». Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.
Для повної характеристики електроенергетики судовими інстанціями достатньо послатися па деякі висновки, зазначені у рішенні Конституційного Суду України від 12.02.2002 р. у справах № 1-7/2002, № З-рп/2002 про електроенергетику.
Так, Конституційний Суд вказав, ідо «юридична природа прав суб'єктів господарювання у цій сфері базується па загальній концепції договірних засад, закладеній у цивільному законодавстві.
Особливістю функціонування, об'єднаної енергетичної системи с безперервність процесу виробництва, накопичення, розподілу І споживання електричної енергії, що вимагає збалансованих, синхронних дій, централізованого диспетчерського управління та єдиного системного обліку електроенергії на всіх стадіях виробничого процесу.
Аналогічної позиції щодо правової природи відносин,, які виникають у цій сфері, економіки,, дотримується, і. Вищий господарський суд України. З метою однакового і правильного вирішення спорів він звертає увагу господарських судів на те, що споживання
енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Будь-яке правопорушення у цій галузі тягне за собою встановлену законодавством відповідальність, зокрема цивільну. Той чи інший суб'єкт має право звернутися з вимогою про поновлення порушених прав па загальних підставах, визначених законодавчими актами».
Сказане вище не є новим, але наводиться для того, щоби краще зрозуміти те, що буде викладено нижче на реальному прикладі, а саме однієї з проблем, що виникає у процесі захисту своїх прав споживачами енергії — суб'єктами господарської діяльності, які використовують енергію для власних потреб па підставі договору про її продаж та купівлю.
Аналіз деякої кількості рішень зі спорів між постачальниками електричної енергії та її споживачами наводить па думку, що в Україні створюється судова практика, яка, поряд із законом, враховує насамперед авторитет (особливий статус в економіці та суспільстві) суб'єктів електроенергетики — суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються безпосередньо постачанням електричної енергії, — без глибокого юридичного аналізу правовідносин.
Анатомія спору
Між Заводом та постачальником електроенергії (далі — Компанією) укладено договір № 687 від 26.06.2003 р. про постачання електричної енергії, згідно з яким Компанія взяла на себе зобов'язання постачати електричну енергію, а Завод — оплачувати вартість спожитої електричної енергії та здійснювати інші платежі відповідно до умов цього договору та додатків до нього, що с його невід'ємною частиною.
При виконанні умов договору між сторонами виник спір щодо строків оплати спожитої електроенергії, а відтак, і сплати п'ятикратної вартості різниці фактично спожитої та договірної величини за жовтень 2003 року. Вивчаючи питання про урегульованість між сторонами договірного рівня споживання електроенергії, було встановлено, що порядок доведення договірних величин споживання електричної енергії визначено у п. 5.2 договору, де вказано, що величина споживання електричної енергії зазначається в додатку № 1 до договору та становить 1300,0 тис. кВт. год. на жовтень 2003 року.
Крім того, граничні величини електроспоживання на жовтень 2003 р. затверджені керівником Компанії та погоджені з Державною інспекцією з енергетичного нагляду в області, якими Заводу встановлено граничну величину споживання на рівні 1300,0 тис. кВт. годин.
Таким чином, на початок спірного розрахункового періоду сторонами в письмовій формі були узгоджені (доведені) граничні величини споживання електричної енергії, які с договірними.
За даними фактичного споживання Заводом у жовтні 2003 р. спожито 724560 кВт. год., що не перевищує договірної величини споживання, встановленої на початку розрахункового періоду. Компанією виставлено заводу рахунок № 687/1 від 20.10.03 р. про сплату електроенергії за жовтень 2003 р. на суму 224845,45 гри. Із зазначеної суми Завод сплатив 30000,00 грн. у жовтні, а повністю погасив борг на суму 194845,45 грн. до 10.11.2003 р., таким чином прострочивши платіж щонайменше па 10 днів.
Компанією 21.11.2003 р. направлено Заводу повідомлення від 19.11.2003 р. за № 2659 про зміну договірної величини споживання електричної енергії до рівня фактично сплаченої на рівні 96712 кВт. год. у жовтні 2003 р. та визначено перевищення граничних рівнів споживання в жовтні 2003 р. 627848 кВт. год., за що нараховано 649445,95 грн.
Як видно з хронології документів, на день направлення Компанією (21.11.2003 р.) на адресу Заводу повідомлення від 19.11.2003 р. за № 2659 про зміну договірної величини споживання електричної енергії вже фактично була сплачена вся вартість електроенергії, спожита Заводом у жовтні 2003 року.
За таких обставин, здається, у діях Заводу немає самого факту споживання електроенергії понад встановлену договором величину.
Швидше у правовідносинах між сторонами наявними були порушення порядку розрахунків, встановленого договором, за який передбачена відповідальність у п. 6 додатка № 2 до договору та в пунктах 4.2.1 і 6.1.3; 6.2 договору, тобто право Компанії обмежити або припинити електропостачання та/або стягнути пеню та збитки. Порядок зміни умов договору
Вивчаючи питання про порядок зміни (коригування) договірної величини споживання електричної енергії встановлено, що відповідно до абз. З п. 5.2 договору коригування договірної величини споживання електроенергії здійснюється Компанією до рівня фактично оплаченої за цей розрахунковий період спожитої електроенергії.
При цьому в п. 5.2 договору визначено, що договірною є величина споживання електроенергії, вказана в додатку № 1 та доведена Компанією до відома споживача (Заводу) письмовим повідомленням. Вказане письмове повідомлення доводиться Заводу до початку розрахункового періоду і за таких умов є (стає) невід'ємною частиною цього договору.
У п. 2.2 додатка № 1 до договору сторони зазначили, що якщо поточну оплату за розрахунковий (звітний) період не здійснено, то гранична величина споживання вважається зміненою на рівні фактично оплаченої за цей місяць величини споживання електроенергії. Споживання більших обсягів електроенергії падалі забороняється, і споживач зобов'язаний самостійно обмежити електроспоживання. Про коригування величини електроспоживання Компанія зобов'язана надіслати Заводу письмове повідомлення.
Вказані умови договору між сторонами відповідають вимогам абз. 1 п. 11 «Порядку постачання електричної енергії споживачам», затвердженого постановою КМУ від 09.04.2002 р. № 475, (далі — Порядок), у якому зазначено, що повідомлення про граничні величини споживання електроенергії є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Порядку за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання.
Згідно з абз. З п. 11 Порядку у разі коригування для споживачів граничної величини споживання електричної енергії, здійснюється відповідне коригування граничної величини споживання електричної потужності. Скоригована гранична величина споживання електричної потужності дійсна з дня проведення коригування.
Причини спору
Причина виникнення спору між Компанією та Заводом — різне розуміння сторонами договору положення самого договору та Порядку про коригування граничної величини споживання електроенергії.
Так, Компанія вважає, що повідомлення про коригування має зворотну дію, тобто застосовується до звітного розрахункового періоду, що минув, і, таким чином, повідомлення автоматично міняє договірну величину споживання, що була встановлена на початку минулого звітного періоду, й зменшує її до рівня фактично сплаченої, а отже, вся електроенергія, спожита за минулий звітній (розрахунковий) період та не оплачена в цьому періоді (прострочений платіж), має оплачуватися споживачем за п'ятикратним тарифом.
У свою чергу, Завод вважає, що повідомлення про коригування не має зворотної дії, тобто мас діяти па майбутнє, застосовується до періоду споживання електроенергії, що наступає за минулим розрахунковим періодом, і має діяти лише після отримання споживачем повідомлення про коригування, як зазначено в договорі.
Завод наполягає, що відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що понаддоговірне споживання електроенергії є правопорушенням в електроенергетиці, за яке передбачені санкції, визначені, в тому числі й ч. 5 ст. 26 Закону. Санкція п'ятикратної вартості за перевищення договірного рівня споживання не є універсальною і не може застосовуватися за інші порушення договірних умов, а саме: за порушення строків оплати спожитої електроенергії.
Порядок, що існує в Україні
Сам Закон «Про електроенергетику» не встановлює порядку застосування санкції, а перекладає повноваження з визначення такого порядку па Кабінет Міністрів України.
Прийнятою на виконання Закону «Про електроенергетику» Постановою КМУ від 19.07.2000 р. за №1139 «Про затвердження Порядку застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику» не визначено порядку застосування санкцій, передбачених ч. 5 ст. 26 Закону.
У такому разі, здається, вказані санкції мають застосовуватися, виходячи із загальних принципів відповідальності за порушення зобов'язані).
Аналіз показує, що Порядок, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 р. за № 441, окрім встановлення суто правил постачання та встановлення граничних величин споживання електричної енергії, встановлює (ч. 2 п. 7 Правил) правило, відповідно до якого споживачам, які не здійснюють поточні платежі у визначені договором терміни або недотримуються узгоджених графіків погашення заборгованості, граничні величини споживання електричної енергії не встановлюються, а споживачі підлягають відключенню від електричних мереж.
Здасться, досить простий і зрозумілий принцип, згідно з яким той, хто не платить, не може споживати енергію і мас бути відключений від електромереж. Хто несвоєчасно сплатив за електроенергію, відключається від її споживання. При цьому, що саме головне, такому порушникові не повинні встановлюватися ніякі граничні рівні споживання, тобто ніякого коригування бути не може. Очевидно, що такі споживачі мають бути підключені в загальному порядку зі встановленням їм граничних величин споживання електроенергії та її потужності.
Разом з тим, Порядок встановлює дію у часі повідомлення про скориговану граничну величину споживання електричної потужності, а саме: з дня проведення коригування на майбутнє. При цьому Порядок не обумовлює (замовчує) час, з якого діє повідомлення про коригування величини споживання електричної енергії.
Отже, твердження Компанії про наявність підстав для стягнення п'ятикратної вартості електроенергії є припущенням, яке ґрунтується па тлумаченні нею Порядку: за логікою Компанії, оскільки Порядок прямо вказує па дію на майбутнє повідомлення про скориговану граничну величину споживання електричної потужності, але не вказує: па дію тільки па майбутнє скоригованої величини споживання електроенергії, то можна стверджувати, що коригування величини споживання діє у зворотному часі. Підґрунтям виникнення такого припущення Компанії став абз. 2 п. 11 Порядку, де йдеться про те, що за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання. Очевидно, що в наведеному тексті Порядку немає навіть слова про дію у часі вказаного правила. Тому можна стверджувати як одне, так і інше.
Здасться, що праві і позивач, і відповідач. А істина, як завжди, посередині або поруч.
Проте, якщо розглянути детальніше це питання, здасться, що даний пункт встановлено для випадку, коли споживач фактично спожив електроенергії менше встановленого для нього рівня та своєчасно її сплатив, без прострочення платежу. Отже, такому споживачеві і коригується рівень споживання до фактично сплаченого за минулий місяць. Тобто він, при доведенні йому в установленому порядку нового граничного рівня споживання, не мас права його перевищити.
Якщо далі аналізувати правовідносини, що виникають у разі коригування величини споживання за підсумками розрахункового періоду, та застосувати скориговану величину до початку періоду, що вже минув, то наочно видно, що для застосування п'ятикратного тарифу до об'єму спожитої електроенергії, але не оплаченої своєчасно в цьому розрахунковому періоді, не має підстав для відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 26 Закону про електроенергетику. Це щось інше? Так, фактично — це відповідальність за порушення строків розрахунків.
На практиці сталася підміна понять та встановлення лише па фоні ч. 5 ст. 26 Закону нового виду відповідальності. Саме фон, па якому створено судову практику зі стягнення п'ятикратного тарифу вартості спожитої електроенергії, па мій погляд, є тим інструментом (фіговим листком), який прикриває кричуще порушення прав споживачів щодо відповідальності за понаддоговірне споживання електроенергії. Правопорушення у галузі електроенергетики
Думаю, що для того, аби розглядати порушення граничних величин споживання як правопорушення в галузі електроенергетики, його і треба розглядати в контексті інших норм, у яких йдеться саме про електроенергетику як галузь, а не висмикувати із тексту нормативного акта окремий абзац і тлумачити його па користь не галузі, а окремого конкретного постачальника електроенергії (обленерго).
Що мається на увазі? Згідно з Порядком регулювання постачання електричної енергії проводиться шляхом встановлення граничних величин її споживання. Відповідно до п. 2 Порядку щомісячні граничні величини споживання електричної енергії визначаються та затверджуються для всіх регіонів України!
Граничні величини споживання електричної енергії для кожного регіону (!) визначаються Міненерго за ЗО діб до початку розрахункового місяця.
Згідно з п. 6 Порядку місцеві епергопостачальні організації разом із місцевими органами виконавчої влади складають в межах установлених граничних величин споживання електричної енергії та потужності розрахункові баланси споживання електричної енергії та окремо — споживання електричної потужності для періодів ранкового і вечірнього максимуму навантаження енергосистеми (!) з визначенням обсягів споживання основних груп споживачів та населення і погоджують їх з відповідними представництвами Держенергонагляду.
Тільки виходячи із наведених вище граничних величин та в їх межах, конкретна місцева енергопостачальна організація визначає граничні величини споживання електричної енергії для споживачів.
Отже, треба вважати, що правопорушенням в електроенергетиці, що зазначене в ч. 5 ст. 26 Закону, є таке порушення, яке посягає на визначений у державі чи регіоні граничний рівень споживання і може вплинути па енергетичний баланс у даному регіоні та привести до перевантаження енергосистеми тощо, тобто правопорушення має зачіпати інтереси самої галузі, а не окремого підприємства-енергоностачальника. Підтвердити цю тезу можна цитатою з наведеного вище рішення Конституційного Суду «Будь-яке правопорушення в цій галузі, тягне за собою встановлену законодавством відповідальність, зокрема цивільну».
Саме граничний рівень споживання електроенергії конкретним споживачем встановлюється для галузі до початку розрахункового періоду з врахуванням балансу споживання для всього регіону.
Важливо знати і мету, з якою встановлюється граничний рівень споживання. Закон та Правила говорять про граничний рівень як про галузевий та регіональний баланс споживання, який встановлюється для раціонального розподілення та використання всієї електроенергії, що надходить на енергоринок. Тобто метою є захист енергоринку, а не інтересів постачальника.
Таким чином, правопорушенням слід вважати споживання електроенергії понад ту, що була визначена договором, але не скоригованої її величини, яка вже не враховує інтересів галузі, а лише направлена на задоволення інтересів самого постачальника щодо своєчасності розрахунків або їх прискорення.
Що ж до скоригованої величини за результатами розрахункового періоду, то думається, що відповідальність за порушення скоригованої величини споживання повинна наступати у разі, якщо вона доведена до споживача письмово, стала невід'ємною частиною договору та, знову ж таки, була включена в регіональний баланс споживання електроенергії. Тільки за умов, коли скоригована величина споживання врахована в регіональному балансі, порушення граничних рівнів може вважатись саме правопорушенням у галузі електроенергетики. Об'єкт правопорушення залишається той самий — галузь електроенергетики. Не можна підміняти галузь окремим підприємством постачальником електроенергії.
Зазначені твердження ґрунтуються також на аналізі деяких положень ст. 27 Закону, якою встановлено відповідальність за порушення законодавства про електроенергетику.
Так, у зазначеній статті дається визначення правопорушення в електроенергетиці.
Правопорушенням наразі є крадіжка електричної і теплової енергії, у тому числі споживання електроенергії понад договірні величини, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку. Що раз упевнюємося, що законодавець, визначаючи правопорушення в електроенергетиці, виходив із інтересів усієї галузі, а тому вказав, що споживання електроенергії понад договірні величини с способом крадіжки електроенергії, отже, за таку поведінку встановлено і відповідальність у підвищеному, п'ятикратному розмірі вартості такого «споживання». У разі понаддоговірного споживання електроенергії, як і у разі її крадіжки, вона забирається споживачем без відома постачальника, таємно для нього. Щодо споживання електроенергії у межах граничних величин, але з порушенням строків оплати — немає кваліфікуючих ознак правопорушення, електроенергія в даному випадку не крадеться, а споживається з відома постачальника та в межах договірної кількості, а тому за це порушення споживач має відповідати в цивільно-правовому порядку.
Зміна правил заднім числом
Далі, говорячи про порядок та про твердження Компанії про зворотну дію повідомлення про коригування, слушним є питання щодо дії актів у часі.
З цього приводу доречно послатися також на рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.1999 р., справа № 1-7/99.
Конституційний Суд зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що с загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи, передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись па закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У цьому ж контексті хочеться нагадати і про загальні засади цивільного законодавства, встановлені п. 6 ст. З Цивільного кодексу України, — справедливість, добросовісність та розумність.
Здається, що не є справедливим накладати відповідальність па споживача електроенергії у п'ятикратному розмірі за порушення, яке не с правопорушенням в електроенергетиці. Впевнений, що стратегічне значення електроенергетики полягає насамперед у забезпеченні функціонування всього народного господарства держави і окремих його елементів, а не розквітання однієї галузі на тлі інших.
Не є добросовісним змінювати правила договору заднім числом та створювати нові підстави для цивільно-правової відповідальності, які не передбачені законом. Норми договору повинні вводитися і змінюватися на тих же принципах, що і норми Законів.
На мій погляд, для юриста сама думка про можливість зміни правил поведінки, норм та законів заднім числом (та ще й по суті в односторонньому порядку), коли вони вкрай погіршують становище особи — це вже крамола, порушення всіх основ правознавства та моралі. Така поведінка на ринку окремого суб'єкта правовідносин схожа на шахрайство.
Впевнений, що Антимонопольний комітет України недаремно в листі від 23.04.2004 р. за № 38-29/08-2627 висловив стурбованість з приводу неправильного застосування норм ч. 5 ст. 26 Закону «Про електроенергетику» та, думається, що він доведе справу до вирішення. Компанії, включивши у свої типові договори умови про п'ятикратну відповідальність за прострочений платіж, фактично нав'язали ці умови споживачам, користуючись своїм монопольним положенням па ринку електроенергетики. Це не договірна санкція, і вона повинна працювати (застосовуватись) без особливого запису про це в договорі (типовому), але па підставі Закону.
Нерозумно будувати судову практику на авторитеті однієї галузі господарства, завдаючи шкоду інтересам інших галузей та підприємств.
Якщо зняти цей фон (фіговий листок), на якому будується поведінка постачальника електроенергії, буде видно корінь, і тоді стане зрозуміло, що це проста маніпуляція з тарифом на електричну енергію. Формула дужо проста: при своєчасній оплаті тариф один, а при порушенні строків платежу — в п'ять разів більший. Закон такого не передбачає!
Важливо зауважити, що Завод щомісяця споживає електроенергію на сотні тисяч гривень і, як правило, своєчасно проводить її оплату. Оплата енергії, як і у багатьох інших споживачів, здійснюється Заводом за рахунок своєї господарської діяльності, під час якої можуть виникати і скрутні фінансові ситуації. Отже, декілька прострочень платежу за електроенергію і п'ятикратна сплата простроченої вартості можуть привести товаровиробника до зупинки та банкрутства. Спід пам'ятати, що за таким Заводом — люди!
Галузі) електроенергетики мас важливо стратегічне значення для розвитку всієї економіки держави і своєю діяльністю не повинна руйнувати інші сектори економіки. В електроенергетиці мають бути чіткі та стабільні правила як споживання, так і відповідальності.
Судова статистика
Статистика господарського суду свідчить, що на користь енергопостачальних організацій стягуються сотні мільйонів грошових коштів, у тому числі за перевищення граничних рівнів споживання. Це вже, можна сказати, усталена судова практика, що складається у державі.
Слід зазначити також, що у практиці застосування п'ятикратної вартості тарифу за аналогічних обставин, описаних вище, апеляційні суди інколи вдаються до зменшення суми вказаної «санкції» більш ніж у 58 разів. Так, у одній зі справ Компанією заявлено п'ятикратний тариф па суму понад 5865000,00 гри., місцевий господарський суд, задовольнивши позов, стягнув їх з підприємства, а апеляційний господарський суд, погодившись із законністю рішення місцевого суду та з нарахованою сумою, зменшив її та стягнув усього 100000,00 гри. Це ігри тому, що санкції, які встановлюються Законом, не можуть бути зменшені судом!
Такий факт свідчить сам за себе: серце говорить одне, а розум — інше.
Що ж до наведеного прикладу із Заводом, то суд відмовив у задоволенні вимог Компанії.
У зв'язку із викладеним, думаю, що порядок застосування санкцій мас визначатися лише законами, оскільки в іншому разі у органів виконавчої влади, державних комітетів і комісій виникає волика спокуса встановити нові підстави для відповідальності та інші умови правовідносин, що суперечать законодавству.
Вісник господарського судочинства
Випуск 4’2005, стр. 54-61
_03_03.png)
