Литвинова А. П.,
голова господарського суду Херсонської області, заслужений юрист України
Ребриста С. В.,
суддя господарського суду Херсонської області
Проблемипроцесуальнихформвирішення
господарськихспорівзавідсутностівідповідача
усудовомупроцесі
Qui aliguid statuerit parte inaudita altera,
aeuguum licet dixerit, haud aeguum fecerit
(лат. Той, хто ухвалює рішення
не вислухавши іншу сторону,
хоч би він ухвалив правильне рішення,
вчинив неправильно)
У розбудові України як демократичної правової держави визначна роль належить судовій владі, на яку Конституцією України покладено здійснення правосуддя з усіх правовідносин, що виникають у державі.
Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України супроводжується подальшим вдосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, підприємств та організацій, встановлено гарантії реалізації і захисту їх прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією і законами України. Конституційні норми є основою розвитку законодавства, яке регулює відповідні правовідносини та визначає юридичні гарантії їх реалізації, встановлює процесуальний порядок (процесуальні норми) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів, у тому числі засобами господарського судочинства.
Кожна особа має право звернутися до суду по захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів. На господарський суд покладено вирішення спорів у сфері господарської діяльності, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, зокрема, при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та на інших підставах, а також у спорах про визнання недійсними актів (ст. 12 ГПК).
У судовому процесі дії суду й учасників процесу мають певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і закріплення, провадяться у відповідній послідовності, у певному порядку, встановленому нормами ГПК та іншими законами України.
Процесуальний порядок провадження у судових справах визначається: системою процесуальних дій, які виконуються судом і учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст процесуальних дій; гарантіями реалізації процесуальних прав і обов'язків.
Враховуючи зміни у господарському процесуальному законодавстві, а також напрацьовані за час застосування чинного Господарського процесуального кодексу України уявлення про найбільш оптимальні процесуальні форми вирішення господарських спорів, на сьогодні, актуальним і водночас доволі проблемним є питання застосування положень чинного ГПК України при вирішенні спорів за відсутності відповідача у судовому процесі і повернення до суду з позначкою пошти «адресат вибув», або «за даною адресою не знаходиться» всіх процесуальних документів у справі, направлених на його адресу в порядку статей 64, 77 ГПК України.
Висвітлюючи дану проблему, необхідно проаналізувати деякі процесуальні аспекти участі сторін при розгляді справи у суді та окремі норми матеріального права.
Так, відповідно до приписів ст. 129 Конституції України одними із основних засад судочинства є:
- законність;
- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статей 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України» (Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями ВАСУ та Рекомендаціями Президії ВГСУ від 10.02.2004 р.) розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. У даному Роз'ясненні Вищий Господарський суд України акцентував увагу на тих обставинах, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
З огляду на викладене вище, при поверненні до суду з позначкою пошти «адресат вибув» або «за даною адресою не знаходиться» всіх процесуальних документів у справі, направлених в порядку статей 64, 77 ГПК України на адресу відповідача, господарський суд процесуально позбавлений можливості здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до положень ст. 75 ГПК України, оскільки ухвали про порушення та відкладення справи повернуті до суду, у зв'язку з відсутністю відповідача за вказаною у позовній заяві адресою і він автоматично позбавлений можливості надати суду свої доводи і заперечення по суті заявленого до нього позову.
За таких обставин суд змушений зобов'язати позивача надати уточнені відомості про адресу відповідача та докази направлення відповідачеві за уточненою адресою копії позовної заяви, оскільки відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами, а згідно з п. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків).
До того ж суд за власною ініціативою, в порядку ст. 38 ГПК України може витребувати необхідну інформацію у відповідних підприємств і організацій, незалежно від їх участі у справі, як правило, це запити до Державного реєстратора.
Як свідчить судова практика, у переважній більшості випадків, позивач не може уточнити місцезнаходження відповідача і надає суду попередню адресу відповідача та довідку Державного реєстратора зі змісту якої вбачається, що відповідач зареєстрований за адресою вказаною позивачем при поданні позову до суду, за якою суд направляв йому процесуальні документи у справі, але всі вони були повернуті поштою до суду з відмітками «заданою адресою не знаходиться» або «адресат вибув». З цього моменту починається пошук розв'язання на перший погляд «простої» процесуальної ситуації щодо вирішення долі поданого позивачем позову.
З одного боку, суд, як орган судової влади, повинен забезпечити позивачу реалізацію захисту порушеного права у суді, бо відповідно до ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, але за відсутності відповідача, який не повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, суд не має права розглядати справу по суті, бо такі дії призведуть до порушення конституційного принципу змагальності сторін.
З огляду на викладені положення процесуального права, суддя позбавлений можливості розглянути справу за відсутності відповідача, оскільки останній належним чином не повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання. Крім того, розгляд справи за даних обставин унеможливлюється ще й з огляду на ті обставини, що Конституцією України, норми якої мають пряму дію, закріплено принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, в контексті принципу змагальності сторін, чинне процесуальне законодавство передбачає наявність обох сторін у судовому процесі, належно повідомлених про дату, час і місце його проведення.
Відповідно до п. 1 ст. 29 та ст. 93 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, а місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» під місцем проживання фізичної особи розуміється житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем. Під місцезнаходженням юридичної особи цей Закон визначає місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.
Судова практика місцевого господарського суду свідчить, що позивачами вказуються адреси відповідачів, відповідно до зазначених вище положень норм ЦК України, надаються відповідні довідки статуправління, але фактично відповідач не знаходиться за адресою, вказаною позивачем та у відповідних довідках і процесуальні документи направлені відповідачу, повертаються до суду з відповідними поштовими відмітками та довідками.
Питання встановлення місцезнаходження відповідача, з точки зору особливостей господарського процесу, в даній ситуації є значно проблемним за багатьма чинниками:
- по-перше, господарський суд відповідно до ст. 69 ГПК України повинен вирішити господарський спір у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви;
- по-друге, чинний ГПК України не надає права господарському суду зупинити провадження у справі і оголосити відповідача в розшук, або направити повідомлення податковому органу;
- чинний ГПК України не надає права господарському суду доручити розшук відповідача іншим органам.
Отже, при з'ясуванні місцезнаходження відповідача суд, з одного боку, обмежений процесуальними строками розгляду справи, а з іншого — він позбавлений права зупинити провадження у справі до встановлення місцезнаходження відповідача. Тому, як правило, обов'язок з'ясування місцезнаходження відповідача в таких випадках покладається саме на позивача — ініціатора позову.
Крім того, при оцінці доказів, які подаються суду як доказ місцезнаходження відповідача, позивачі часто надають такий вид документа як довідка статуправління. Але не можна обійти увагою той факт, що довідка статуправління не є правовстановлюючим документом, оскільки зазначені в ній для статистичних цілей дані не повинні мати безпосередніх правових наслідків для суб'єктів господарювання. Ці питання визначаються виключно чинним законодавством України, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Таким чином, за наявності в матеріалах справи документів, які свідчать про те, що відповідач належним чином не повідомлений про дату, час та місце його проведення, суд змушений вишукувати процесуальні форми вирішення господарських спорів за відсутності відповідача у судовому процесі, що є доволі проблемним в умовах чинного господарського процесуального законодавства, оскільки проблема вирішення спорів за відсутності відповідача обумовлена як об'єктивними труднощами, так і неоднозначністю існуючої судової практики.
Якщо позивач на вимогу суду не надав витребуваних документів, то суд має всі правові підстави залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, але вирішення ситуації ускладнюється у випадку, коли позивач виконав усі вимоги суду, а відповідач так і залишився належно не повідомленим про час судового засідання. Хто і яким чином в цьому випадку повинен з'ясовувати реальне місцезнаходження відповідача? Як в такій ситуації повинен діяти суддя — ухвалювати рішення, не вислухавши іншу сторону чи знайти підстави для залишення позову без розгляду?
Тому, на нашу думку, було б цілком доцільно для розв'язання цієї процесуальної прогалини запропонувати законодавцю при опрацюванні нового Господарського процесуального кодексу чітко врегулювати дане питання на процесуальному рівні шляхом прийняття відповідних процесуальних норм, які б регламентували дії судді при вирішенні спорів за відсутності відповідача, реальне місцезнаходження якого в ході судового розгляду виявилось невстановленим.
Вісник господарського судочинства
Випуск 3’2005, ст..29-32
_03_03.png)
