Литвинова Г. П.,
голова господарського суду Херсонської області, Заслужений юрист України
Ребриста С. В.,
суддя спеціалізованої колегії
по розгляду спорів, що виникають
із податкових та інших правовідносин,
пов'язаних із державним регулюванням
діяльності господарюючих суб'єктів,
господарського суду Херсонської області
ПРОБЛЕМИ
РОЗМЕЖУВАННЯЮРИСДИКЦІЇ
СПЕЦІАЛІЗОВАНИХСУДІВУКРАЇНИ:
ВИПАДКОВІСТЬЧИЗАКОНОМІРНІСТЬ?
Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
До вересня 2005 р. система спеціалізованих судів в Україні була представлена тільки господарськими судами, а з першого вересня 2005 року, у зв'язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України, поповнилась ще й адміністративними судами.
Ні для кого не секрет, що прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) — довгоочікувана подія як в юридичних колах, так і серед громадян України, оскільки саме адміністративні суди повинні довести, що головним досягненням демократії в Україні є пріоритет інтересів людини-громадянина над інтересами держави, а ефективна діяльність цих судів є запорукою розбудови громадянського суспільства.
Але формування системи адміністративних судів та набуття чинності КАС України породило, як не парадоксально, цілу низку серйозних практичних і процесуальних проблем в іншій системі спеціалізованих судів України — у господарських судах. Найважливіша з них полягає у розмежуванні юрисдикції господарських і адміністративних судів в окремих категоріях спорів. Насамперед це стосується податкових і земельних спорів.
Детальніше хотілося б зупинитися на одній з таких проблем. Як уже свідчить судова практика місцевих господарських судів, доволі проблематичним є розмежування підвідомчості спорів за позовами податкових органів до суб'єктів підприємницької діяльності щодо застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим перед суддями господарського суду реально постає проблема пошуку можливого процесуального розв'язання наявної колізії кодексів і визначення, за правилами якого саме судочинства — господарського чи адміністративного вирішувати такі спори, оскільки Прикінцеві та перехідні положення КАС України не дають на це питання вичерпної відповіді .
Значно ускладнює роботу суддів з цього питання і відсутність відповідних коментарів з боку законодавця, які мали б обов'язковий характер і забезпечували б стабільність і однаковість правозастосування при здійсненні судочинства.
Висвітлюючи проблему розмежування юрисдикції спеціалізованих судів, у пошуках правильної відповіді, напевно, необхідно звернутися перш за все до правових витоків — юридичного визначення поняття галузей адміністративного і господарського права та кола урегульованих ними суспільних відносин, оскільки КАС України не містить чіткого розмежування юрисдикції ні за складом суб'єктів даних правовідносин, ні за правовою природою їх виникнення.
Під адміністративним правом юридична наука розуміє галузь права, якою регулюються суспільні відносини, що виникають у сфері функціонування виконавчої влади. Нормативною базою адміністративного права в Україні є адміністративне законодавство. Головними джерелами адміністративного права є Конституція України, відповідні закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Метою адміністративного права є забезпечення ефективного функціонування механізму державного управління і порядку в суспільстві. Його норми встановлюють і закріплюють: правила формування органів виконавчої влади, повноваження цих органів та їх посадових осіб; права та обов'язки підприємств, установ і організацій, а також громадян у сфері державного управління; адміністративно-правові санкції до порушників відповідних правил. Об'єктом адміністративного права є адміністративно-правові відносини в окремих галузях державного управління: економіки, соціально-культурного будівництва, адміністративно-політичної діяльності, оборони, забезпечення законності та охорони громадського порядку.
Господарське право — це галузь права, якою регулюються відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності, що пов'язана з виготовленням і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг для задоволення потреб окремих споживачів і суспільних потреб. Нормативною основою господарського права є господарське законодавство. Його основні джерела — Конституція України, Господарський кодекс України, податкове, антимонопольно-конкурентне, біржове, банківське законодавство.
Завданням господарського права є системне правове забезпечення господарської діяльності, яка здійснюється на професійній основі і є однією з неодмінних умов ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного і некомерційного господарського обігу. Забезпечення системності правового регулювання господарської діяльності потребує поєднання у його методі приватноправових і публічно-правових основ, елементів припису, заборони, дозволу, рівного підпорядкування усіх суб'єктів господарювання вимогам суспільного господарського порядку.
Відповідно до положень ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Так, відповідно до положень п. 1 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Кодекс адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів відносить усі публічно-правові спори, в яких позивачами є особи, на захист прав, свобод та інтересів яких подано адміністративний позов до суб'єкта владних повноважень щодо оскарження будь-яких його рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 4 Господарського кодексу України встановлено розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин; згідно з нею не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання .
Але, досліджуючи питання розмежування юрисдикції спеціалізованих судів за позовами податкових органів до суб'єктів господарювання шляхом системного аналізу змісту правових норм процесуального (КАС України) і матеріального (ГК України) кодексів, не можна залишити поза увагою правові норми глави 27 Господарського кодексу України, яка встановлює порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до таких суб'єктів. Зокрема, ст. 238 Господарського кодексу України передбачає, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським кодексом України, який є одним із основних джерел господарського права, іншими законодавчими актами. Адміністративні санкції можуть бути встановлені виключно законами.
З приписів п. 8 та 9 ст. З, п. 4 ч. 1. ст. 17, ч. 4 ст. 50, ст. 104 КАС України вбачається, що до компетенції адміністративних судів віднесено не всі спори, в яких позивачами є суб'єкти владних повноважень. Вичерпний перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб'єктів владних повноважень встановлено ст. 50 КАС України, і до них не віднесено спори за позовами суб'єктів владних повноважень до суб'єктів господарської діяльності про застосування адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином, ми вважаємо, що правові та юридичні підстави виникнення спорів про застосування податковими органами адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання регулюються виключно положеннями глави 27 Господарського кодексу України і повинні розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки в цих випадках з боку податкових органів має місце застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій (ст. 238 ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто податкові органи здійснюють заходи організаційно-правового і майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення, допущеного суб'єктом господарювання, та ліквідацію його наслідків.
Заявлені до стягнення суми грошових коштів по даній категорії майнових спорів за своєю правовою природою є нічим іншим як штрафом — адміністративно-господарською санкцією. Відповідно до положень ст. 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф — це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Крім того, чинне законодавство України в цих випадках не передбачає укладення або наявність між податковим органом та суб'єктом господарювання жодних угод (адміністративних договорів) , зміст яких складали б взаємні права і обов'язки, що за своєю правовою природою і підставами виникнення могли б мати адміністративний характер.
Зважаючи на викладене, вважаємо, що за своєю правовою природою і підставами виникнення спори про застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання є господарськими, а не адміністративними і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Вісник господарського судочинства
Випуск 1’2006, ст.. 24-26
_03_03.png)
