П.Д. Пригуза
суддя господарського суду Херсонської області
КОНКУРСНЕ ПРАВО ТА КОНКУРСНИЙ ПРОЦЕС
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ
Стримування розвитку в Україні таких галузей права як конкурсне право та конкурсний процес шкідливо впливає на розвиток економіки держави, оскільки вказані інститути є ключовими регуляторами здорової ринкової економіки.
Метою цієї роботи є аналіз Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“, далі Закон про банкрутство, та інших законів, що регулюють правовідносини банкрутства, наукової думки та судової практики з метою визначення внутрішньої природи поняття конкурсу, яке застосовується в теорії та практиці процедур неспроможності та банкрутства, отримати нові знання, які розширять розуміння основ конкурсного права та конкурсного процесу для покращення їх функціонування при здійсненні правосуддя та в економіці держави.
Конкурентне законодавство
– основа і джерело конкурсного права
Конституція України встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Держава захищає права споживачів.
Господарський кодекс України прийнятий з метою забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвитку підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Законодавством України встановлено (ст.25 ГК), що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. Держава здійснює контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства.
Конкуренція є одним з основних інструментів ринкової економіки.
Економічна конкуренція, як змагання між суб’єктами господарювання повинна бути чесною і добросовісною. Вказані принципи здорової конкуренції закріплені законодавчо у ст.1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, відповідно до якої недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь господарюючі суб'єкти (підприємці), їх об'єднання, а також органи державної влади, громадяни, юридичні особи та їх об'єднання, що не є господарюючими суб'єктами (підприємцями), у зв'язку з недобросовісною конкуренцією. Законодавство України про захист від недобросовісної конкуренції складається із Конституції України, Господарського кодексу України, Законів України “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про Антимонопольний комітет України" та інших актів законодавства України.
Санація боржника або ліквідація банкрута у справі про банкрутство здійснюється з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції (п.2 ст.4 Закона про банкрутство).
Банкрутство – це інститут ринкової економіки, результат конкурентної боротьби між операторами ринку товарів, робіт, послуг. Отже, конкурсне право та конкурсний процес, на нашу думку, слід розглядати як складову частину конкурентного законодавства.
Така думка грунтується, насамперед, на самому визначенні понятть конкуренції та конкурсу, які принаймні мають загальний корінь.
Так, поняття “конкуренція” походить від латинського соncurentіа - змагання, суперництво та від соnсureге — стикатися, суперничати, змагатися. В економічному розумінні конкуренцією є суперництво між відокремленими товаровиробниками за задоволення своїх інтересів, вигідні умови виробництва та збуту товарів з метою одержання більш високого прибутку, а також змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції. Конкуренція одночасно є економічним механізмом регулювання пропорції виробництва відповідної продукції (товарів, робіт, послуг), поліпшення їх якості, одним з об'єктивних умов функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об'єктивною закономірністю товарного виробництва і властива всім ступеням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, збільшувати обсяг нагромаджень, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводити організаційні та структурні зміни в економіці[1].
Особливі форми конкурентних стосунків складаються між суб’єктами економічних відносин у разі невиконання одним із них своїх грошових зобов’язань перед іншими. Усі кредитори-контрагенти неспроможного боржника намагаються випередити інших кредиторів у тому, аби у максимально повному обсязі задовольнити свої грошові вимоги за рахунок боржника, застосовуючи як законні засоби стягнення через органи державної виконавчої служби, так і інші способи задоволення своїх вимог, в тому числі і з порушенням встановлених законодавством норм і правил.
В законодавстві України поняття “конкурс” у різних відмінках та словосполученнях з ним вживаються для зазначення принципу змагальності у певних правовідносинах. Очевидно, що поняття конкурсу у законодавстві про банкрутство є відмінним від тих понятть конкурсу, що вживаються в нормах ЦК (ст.1150 та ін.) та інших актах законодавства, де конкурс вбачається як змагання в отриманні, наприклад, певної винагороди (премії, диплому, медалі, морального заохочення і т.і.). Предметом конкурсу в цивільно-правовому розумінні може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату.
Конкурс в господарсько-правових відносинах має інше смислове та функціональне наповнення. В Законі про банкрутство законодавець вперше вжив поняття “конкурсний кредитор”, яке раніше не було відоме національному праву, не розкривши правової чи економічної суті поняття “конкурсу” кредиторів. Так, конкурсні кредитори у визначенні Закону про банкрутство – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. На відміну від конкурсних кредиторів, поточні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Позитивним є те, що поняття конкурсу кредиторів у господарсько-правових, підприємницьких відносинах законодавцем було пов’язано із поняттям неспроможності боржника, а тому воно дало поштовх для зародження та розвитку конкурсного права та конкурсного процесу, які на даний час знаходяться в стадії розвитку, пошуку свого предмету, методу та принципів.
Таким чином, поняття конкурсу, його об’єм, форми, характер та суть має бути розкрито теорією конкурсного права та конкурсного процесу і практикою застосування Закону про банкрутство.
В науковій та спеціальній літературі дослідниками проблем неспроможності та банкрутства даються різні визначення понятть конкурсу, конкурсного права та конкурсного процесу.
Так, наприклад, О.М.Бірюков [2] вживає такий термін як “конкурсне провадження” та надає йому слідуючу характеристику. Конкурсне провадження - це судова процедура, згідно з якою ліквідується майно неспроможного боржника шляхом збирання та реалізації його і розподілу виторгу між конкурсними кредиторами, передбачене законодавством про неспроможність (банкрутство) і відбувається у межах провадження у справі про визнання боржника неспроможним. Метою такого провадження є забезпечення справедливого розподілу майна неспроможного боржника шляхом встановлення черговості задоволення майнових вимог усіх кредиторів. Звичайно конкурсне провадження починається з визнання у судовому порядку боржника неспроможним (банкрутом) та неможливості уникнути ліквідації його майна іншими передбаченими відповідним законодавством способами. Необхідними етапами конкурсного провадження є збирання майна боржника у конкурсну масу, визнання судом претензій конкурсних кредиторів, реалізація майна боржника з наступним його розподілом між конкурсними кредиторами за черговістю, встановленою законодавством про неспроможність (банкрутство). За правилами конкурсного провадження майнові вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої, а в разі недостатності майна неспроможного боржника для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредиторові суми.
Характеристика заначеним вище автором (О.М.Бірюковим) поняття конкурсне провадження як судової процедури, згідно з якою ліквідується майно боржника з метою задоволення вимог конкурсних кредиторів, на нашу думку, відповідає визначенню конкурсного провадження, яке застосоване в Законі РФ “Про неспроможність (банкрутство), але не Закону України про банкрутство. По своїй суті наведені міркування є узагальненням основних рис законодавства про банкрутство та мети провадження у ліквідаційній процедурі по справах про банкрутство і не розкривають конкурсної природи правовідносин, що складаються між їх учасниками.
Визначення поняття конкурсу у відносинах
неспроможності та банкрутства в України.
Поняття конкурсного права, конкурсного процесу, конкурсного провадження, конкурсної маси, великого і малого конкурсу та інших, широко застосовується у публікаціях присв’ячених проблемам неспроможності та банкрутства, наукових роботах та у судовій практиці України, хоча вказані поняття не є “законними”, тобто відсутні у законодавстві України як правові інститути. Звідси зміст та об’єм цих понятть авторами висловлюються і розуміються по-різному.
Поняття конкурсного провадження є запозиченим із іноземного законодавства. Зміст його розкрито, наприклад, у Законі Російської Федерації “Про неспроможність (банкрутство)” – це процедура банкрутства, яка застосовується до боржника, визнаного банкрутом. У цьому ж законі вживаються поняття конкурсного кредитора, конкурсного керуючого. За російським законодавством конкурсними кредиторами є усі кредитори які мають грошові вимоги до банкрута, а конкурсним керуючим є особа, що здійснює ліквідацію банкрута та пропорційно задовольняє вимоги конкурсних кредиторів. У розумінні Закону України про банкрутство конкурсний керуючий є ліквідатором. Отже, поняття конкурсу за російским законом про банкрутство є відмінним від поняття конкурсу, яке можна вивести із норм законодавства України про банкрутство. Перша і головна відмінність полягає у тому, що конкурсні кредитори за Законом про банкрутство (ст.1) – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.
На нашу думку, теоретичні визначення та поняття конкурсного права, конкурсного процесу, конкурсного кредитора і, взагалі, поняття “конкурс” в процедурах неспроможності та банкрутства слід виводити із суті тих процесів, які відбуваються між суб’єктами підприємництва з настанням проблеми неплатежів.
Конкуренція в ринковій економіці в результаті суперництва між суб’єктами підприємництва приводить частину із них в стан неспроможності, коли окремі суб’єкти втрачають свою здатність до економічного змагання і припиняють свою подальшу діяльність на ринку певних товарів, робіт, послуг. Одні з них знаходять можливість диверсифікувати свою діяльність, перепрофілюватися на інші види діяльності, а частина - припиняє своє існування, банкрутують, порушуючи на деякий час певний сегмент ринку. Їх місце займають інші. Ці процеси є об’єктивними і необхідними у конкурентному середовищі. Змагання між окремими підприємцями – рушійна сила економічного прогресу.
В основу поняття конкурсу у конкурсному праві слід покласти ті значення, якими називається суть конкуренції, тобто від латинських соncurentіа, соnсureге — стикатися, суперничати, змагатися. Стан неспроможності підприємця виникає у конкурентному середовищі і продовжується у цьому ж середовищі до самого кінця: - до відновлення платоспроможності або до його банкрутства і ліквідації.
З настанням неплатоспроможності підприємця-боржника навколо нього створюється інша атмосфера, ніж атмосфера суперництва. При настанні стану неплатоспроможності боржника вводяться у дію передбачені законом заходи щодо примусового стягнення з боржника заборгованості перед різними кредиторами. Відповідно до законодавства ними є податкова застава, опис, арешт, вилучення та продаж майнових активів та грошових коштів, арешти поточних банківських рахунків у процесі примусового стягнення та інші. Вказані примусові заходи є суттєвою перешкодою для подальшої господарської діяльності боржника, дестабілізують налагоджений процес виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. Усі кредитори збігаються до державної виконавчої служби за отриманням належного їм виконання від особи, що заборгувала. У виконавчому провадженні зобов’язана сторона іменується так само як і у законодавстві про неспроможність та банкрутство - боржником.
У процесі виконавчого провадження відповідно до ст.43 Закону України “Про виконавче провадження” здійснюється розподіл стягнутих з боржника грошових сум (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника). В першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача.
Сума, що залишилася після повного виконання рішення, використовується на сплату штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржникові.
Законом “Про виконавче провадження” встановлено черговість задоволення вимог стягувачів. Так, відповідно до ст.44 вказаного Закону у разі недостатності суми, стягненої з боржника для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленої цією статтею.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку календарного надходження виконавчих документів.
Боржник має право добровільно виконати свої зобов’язання у строк, визначений законом (ст.24, ст.30 Закону про виконавче провадження) та встановлений державним виконавцем.
Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення, на день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.
Процес виконавчого провадження є примусовим. Стягувати - значить відбирати помимо та всупереч волі власника, в тому числі і силою. Відповідно до преамбули та ст.1 Закону “Про виконавче провадження” цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Виконавче провадження, визначено як завершальна стадія судового провадження та сукупність дій уповноважених органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень.
У виконавчому провадженні діє презумпція винуватості боржника у невиконанні своїх грошових та інших зобов’язань, а тому, після невиконання у добровільному порядку певних рішень, державний виконавець приймає постанови, якими паралізує волю боржника, описує і арештовує майнові активи та, інколи насильницьким в межах закону шляхом, із застосуванням примусу і сили відбирає майнові активи у боржника для оцінки їх та реалізації (продажу) з метою задоволення вимог стягувачів. Виконання судового рішення – це вершина правосуддя і справедливості. Ніщо і ніхто не може зупинити законного виконання судових рішень. У примусовому виконанні судових рішень повністю розкривається функція суду як органу державної влади.
Змагальність (конкуренція) – основна риса конкурентного права.
Отже, ще на стадії виконавчого провадження відбувається зіткнення інтересів різних кредиторів, вимоги яких конкурують між собою в черговості їх задоволення. Таким чином, елементи конкурсного права, на перший погляд, притаманні законодавству про виконавче провадження, норми якого встановлюють правила задоволення вимог стягувачів через процедури виконавчого провадження. Але вказані процедури виконавчого провадження не враховують інтересів боржника щодо зупинення стягнення та надання можливості відновлення його платоспроможності. Закон про виконавче провадження передбачає випадки зупинення виконавчого провадження, але таке зупинення є тимчасовим і здійснюється не з метою відновлення платоспрможності, але з інших підстав, наприклад, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження та інших. Також, виконавче провадження може бути припинено (закінчено) мировою угодою, та в інших випадках. Інтерси боржника щодо відновлення платоспроможності як суб’єкта господарювання, збереження майнових активів для продовження підприємницької діяльності можуть бути реалізовані лише після порушення справи про банкрутство за заявою самого боржника або за заявою кредитора (кредиторів).
Примусове виконання рішень інколи шкодить інтересам боржника, який випадково чи за об’єктивних причин опинився у стані неплатоспроможності та має намір відновити свою платоспрможність і продовжувати свою господарсько-підприємницьку діяльність на ринку. Відібрання, наприклад, засобів виробництва у боржника інколи ставить під сумнів подальше його існування. Спасіння для такого боржника (його власника, органів управління) лише в поцедурах неспроможності. Правові засоби, які допомагають боржнику зупинити насильницьке позбавлення його своїх активів та здійснити заходи щодо виходу із кризи неплатежів є процедури, що передбачені Законом про банкрутство.
Такими процедурами є, по-перше, - це процедура досудової санації, яка передбачає, що засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. Досудова санація – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Крім того, в межах досудової санації власником майна боржника, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника.
По-друге, - це процедури та заходи, що діють в межах справи про банкрутство: мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедура розпорядження майном, процедура санації боржника його власником (керівником) та санації боржника зовнішніми інвесторами.
Після порушення справи про банкрутство конкурс набуває усіх рис змагальності між боржником та кредиторами у справі про банкрутство. У справі про банкрутство стикаються, конкурують інтереси боржника, який ставить за мету відтягнути строк виконання своїх зобов’язань через дію мораторію та інтереси кредиторів, які заінтересовані якнайшвидше отримати задоволення своїх грошових вимог безпосередньо із вартості майна боржника. Для кредитора гроші – це кров, яка живить його економіку, і чим її більше, чим скоріше вона потрапить у артерії підприємства, тим краще. Економічне призначення грошей – заробляти гроші, а тому першим завданням кредитора є відібрати свої гроші від боржника якомога швидше.
Для боржника гроші – це також кров, яка можливо оживить і його економіку. Інтерес боржника є протилежним інтересу кредитора і полягає у тому, щоби можливо довше не віддавати грошей кредиторові та використати їх (гроші) для задоволення своїх потреб. Ці протиріччя між боржником і кредитором зберігаються з дня порушення справи про банкрутство і до моменту припинення судом повноважень органів управління боржника, тобто, з дня винесення ухвали про введення процедури санації або винесення постанови про визнання боржника банкрутом відповідно до ст.17 або ст.23 Закону про банкрутство.
Конкурс, насамперед, полягає у полярності інтересів боржника та кредиторів. Боржник зацікавлений в порушенні справи про банкрутство за своєю ініціативою, оскільки, зайшовши під покров мораторію з нього припиняються стягнення за виконавчими документами, боржник у процедурах Закону про банкрутство намагається вижити, зберегти свою конкурентоспроможність та відновити платоспроможність з допомогою арбітражного керуючого (розпорядника майна) та під контролем органу державної влади – господарського суду.
Кредитор у справі про банкрутство вже не є стягувачем. Мораторій, який вводиться при порушенні справи про банкрутство зупиняє процес задоволення вимог стягувачів, зупиняє виконавче провадження та зобов’язує кредиторів подати заяви про свої вимоги до господарського суду, що порушив справу про банкрутство. Закон про банкрутство переформатовує усі правовідносини, що існували між сторонами до порушення справи про банкрутство. З порушенням справи про банкрутство включаються у дію норми права, які по-новому, по-особливому регулюють права та обов’язки суб’єктів господарювання, які зв’язані між собою певними виробничими стосунками і грошовими зобов’язаннями. Вказані норми права містяться, насамперед, у Законі про банкрутство та в інших законах які у своїй сукупності є конкурсним законодавством.
Кредитор також зацікавлений у порушенні справи про банкрутство щодо боржника, оскільки він розуміє, що із введенням мораторію буде зупинено виконавче провадження, а у відповідних процедурах по справі такий кредитор отримає можливість безпосереднього впливу на боржника, на його органи управління, на подальшу долю боржника як суб’єкта підприємництва, на умови і порядок продажу майнових активів боржника та ін. Крім того, у справі про банкрутство кредитор отримує можливість відібрати у боржника його бізнес та приєднати до свого бізнесу або, щонайменше, знищити боржника як свого конкурента на ринку.
Конкурс, також, полягає у змаганні між самими кредиторами, вимоги яких виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство. Такі кредитори називаються конкурсними. Вони зобов’язані відповідно до ст.14 Закону про банкрутство протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Хоча наслідки пропущення кредитором строку подачі заяви про свої вимоги до боржника є жорсткими, але в цьому слід бачити як негативні наслідки для кредитора так і позитивні наслідки для боржника. Наведений інститут права є встановленим законом засобом, який полегшує боржникові умови його виживання у конкурентному середовищі. Вказане правило є одним із інститутів конкурсного права, оскільки воно застосовується виключно у провадженні по справі про банкрутство та лише відносно боржника щодо якого існує провадження у справі про відновлення його платоспроможності чи визнання банкрутом, а про факт його застосування господарський суд повинен зазначити в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів (п.2 ст.14 Закону про банкрутство). Цей інститут права підкреслює, що у конкурентному середовищі у суперництві (конкурсі) перемагає також той, хто є активним учасником ринку та цікавиться, між іншим, фінансово-економічним станом своїх контрагентів, їх економічною і юридичною долею, не є легковажним та контролює свою дебіторську заборгованість.
Отримавши статус кредитора у справі про банкрутство кредитори конкурують між собою у тому, до якої черги будуть віднесені їх грошові вимоги. На відміну від черговості задоволення вимог стягувачів у виконавчому провадженні, де встановлено пять черг, відповідно до ст.31 Закону про банкрутство передбачається шість черг, за якими відбувається задоволення вимог кредиторів.
У першу чергу задовольняються: вимоги, забезпечені заставою; вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати, інших виплат, пов’язаних із трудовими відносинами; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, крім вимог, задоволених у першу чергу та інші.
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Конкуренція черговості полягає у тому, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Конкуренція у зазначеному випадку має стимулювати кредиторів до того, аби до попередньої черги не потрапили кредитори з вимогами, які є необгрунтованими, вимогами, які не підтверджені документально, грунтуються на недостовірних доказах, є фіктивними. Від такої позиції кредиторів залежить питання наскільки повно будуть в майбутньому задоволені їх особисті грошові вимоги, скільки голосів буде належати кожному кредиторові особисто в органах самоорганізації кредиторів (зборах кредиторів) та його представницькому органі (комітеті кредиторів) та інше, що відобразиться, врешті, й на долі самого боржника. Можливість реалізації вказаних прав в період провадження у справі про банкрутство повинно бути забезпечена законом як важливе положення конкурсного права.
Конкурс (конкуренція) реєстрових кредиторів
Важливим елементом конкурсу (конкуренції) кредиторів у справі про банкрутство має бути зміна правового положення конкурсних кредиторів у зв’язку із частковим погашенням їх вимог у процедурах відновлення платоспроможності та при здійсненні ліквідаційної процедури.
Правовою підставою для виникнення у кредитора відповідного статутсу та повноважень у справі про банкрутство є норми ст.14 та 15 Закону про банкрутство, які встановлюють порядок і строки подачі заяви про свої вимоги до боржника, а також порядок розгляду і внесення до реєстру грошових вимог інших, крім конкурсних, кредиторів і їх повноваження. Конкурсними кредиторами визначені тільки ті кредитори, вимоги яких виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство.
Вимоги кредиторів які визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Крім того, згідно із заявами кредиторів та даними обліку боржника окремо до реєстру вимог кредиторів вносяться вимоги кредиторів, які не є конкурсними: вимоги, які забезпечені заставою майна боржника; вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів; вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян. Господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.
Конкуренція (конкурс, конфлікт інтересів) між кредиторами продовжується у зборах кредиторів, де вирішуються питання які віднесені до компетенції зборів кредиторів, а саме: хто з кредиторів буде обраний до комітету кредиторів; яку особу буде запропоновано та обрано для призначення розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором та інше.
Вказаними та іншими нормами Закону про банкрутство визначається, що правом вирішального голосу у справі про банкрутство користуються лише конкурсні кредитори. Практика застосування Закону про банкрутство так і складається, що в період до винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом правом вирішального голосу при реалізації повноважень зборів кредиторів та комітету кредиторів користуються лише конкурсні кредитори. Однак, проблемно і не однозначно визначається положення поточних кредиторів, вимоги яких після визнання боржника банкрутом повинні включатися до реєстру вимог кредиторів.
Законом про банкрутство (п.1 ст.23 та п.4 ст.31) встановлено, що вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Вказані вимоги задовольняються у четверту чергу.
Аналіз змісту Закону про банкрутство показує, що вимоги поточних кредиторів з визнанням боржника банкрутом повинні бути внесені до реєстру вимог кредиторів наряду із вимогами кредиторів, що є конкурсними та повинні задовольнятися нарівні із ними. Конкурсні кредитори, вимоги яких внесені до реєстру вимог кредиторів при затвердженні судом реєстру за результатами попереднього засідання, не мають ніяких переваг та преференцій порівняно із поточними кредиторами, вимоги яких включені до реєстру вимог після введення ліквідаційної процедури. Усі кредитори, таким чином, після визнання боржника банкрутом є рівними перед Законом і судом. Всі вони стають реєстровими кредиторами із правами, рівними правам конкурсних кредиторів, тобто, отримують право вирішального голосу.
Вказана позиція підтверджується, наприклад, положеннями п.11.5 Рекомендацій Президії ВГСУ від 04.06.2004р. №04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якого з моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації), зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів. Вказані поточні вимоги щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів.
Із визнанням вимог поточних кредиторів вони набувають усіх прав, які надає кредиторам факт їх включення до реєстру вимог кредиторів: участі у зборах кредиторів з правом вирішального голосу, право бути обраним до складу комітету кредиторів та інше.
Погашення вимог і права кредиторів
На нашу думку, вимоги кредиторів кожної черги, які задоволені у процедурах відновлення платоспроможності та ліквідації банкрута припиняються виконанням, а вимоги, що задоволені частково – припиняються частково пропорційно задоволених грошових вимог. З повним задоволенням грошових вимог кредитор є таким, що втратив свій майновий (матеріальний) інтерес до боржника та до справи про банкрутство. Кредитор, вимоги якого задоволені, не може приймати участі у зборах кредиторів та у комітеті кредиторів, якщо він (кредитор) входив до комітету. Кредитор, вимоги якого задоволені частково повинен приймати участь у зборах кредиторів та комітету кредиторів з кількістю голосів, що відповідають незадоволеній частині його грошових вимог на день зборів або засідання комітету кредиторів. Вказаний принцип є справедливим, надасть можливість поточним кредиторам здійснювати активну роботу щодо отримання контролю над комітетом кредиторів, поліпшить правовий порядок та дисципліну з боку арбітражного керуючого, членів комітету кредиторів та інших учасників провадження, загострить дух конкуренції (суперництва, конкурсу) між інтересами кредиторів.
У зв’язку із викладеним слід зазначити, наприклад, постанову ВСУ від 25.05.2004р. у справі №24/112-Б, якою підкреслено, що кредитори, вимоги яких погашені, не беруть надалі участі у справі про банкрутство. У цій справі ВСУ зазначив, що згідно з ч. 5 ст. 1 Закону про банкрутство кредитором є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до ч.6 вищезазначеної статті грошове зобов'язання — це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК УРСР зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено рішеннями господарського суду першої інстанції, боржник погасив свої борги в процедурі санації перед кредиторами, крім боргів перед ТОВ «К». Таким чином, …. кредитори, вимоги яких погашені, не беруть надалі участі у справі про банкрутство. [3].
В практиці ВГСУ є постанови, які обгрунтовують іншу правову позицію, відмінну від позиції ВСУ, яка зазначена в попередньому абзаці. Так, наприклад, [4.] відповідно до постанови ВГСУ від 30.11.2005р. у справі №2-8/2345. 1-05 колегією суддів зазначено, “що згідно з ч. 1 ст. 32 Закону про банкрутство господарський суд виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів. Отже, з наведеної норми вбачається, що в судовому засіданні з розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу беруть участь кредитори, вимоги яких задоволені (погашені) банкрутом. При затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу суд перевіряє правомірність оплати кредиторам їх грошових вимог до боржника та черговість задоволення вимог кредиторів. У разі порушення встановленого порядку задоволення вимог кредиторів діє ч.11 ст.17 Закону про банкрутство щодо оспорювання таких угод.
Отже, до затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі кредитори, вимоги яких оплачені банкрутом, залишаються учасниками справи про банкрутство та відповідно мають повноваження кредиторів і можуть бути членами комітету кредиторів.”
Думається, що така позиція не є безспірною. Припинення грошового зобов’язання виконанням припиняє і права колишнього кредитора відносно боржника. У такого кредитора, можливо, залишається процесуальний інтерес у тому, щоби господарський суд затвердив звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс банкрута та припинив провадження у справі і, таким чином, узаконив би результати ліквідації банкрута, підтвердив би правомірність отримання кредитором задоволення своїх вимог. Для заслуховування думки таких кредиторів як то передбачено ст.32 Закону про банкрутство, суд може визнати явку їх представників обов’язковою, а також з’ясувати цю думку із протоколу засідання комітету кредиторів. Надання таким кредиторам, вимоги яких погашені, права вирішального голосу в подальших процедурах при наявності кредиторів наступних черг, грошові вимоги яких не задоволені суперечить Закону про банкрутство та принципам конкурсного права та процесу. Повноваження і кількість голосів у комітеті кредиторів залежить від наявності самої грошової вимоги. Наявне право голосу надає кредиторові право участі у конкурсі із задоволення вимог, і навпаки, задоволена вимога - позбавляє сторону приймати участь у конкурсі.
Висновок. Закон України про банкрутство та закони України, які регулюють правовідносини, що складаються між учасниками господарсько-правових відносин після порушення провадження у справі про банкрутство боржника – є конкурсним законодавством, яке складається із норм конкурсного права (норми матеріального права) та конкурсного процесу (процедурні норми провадження у справі про банкрутство).
Часткове або повне задоволення грошових вимог кредитора в процедурах відновлення платоспрможності та банкрутства пропорційно зменшує кількість голосів такого кредитора. З погашенням вимог відбувається й погашення права вирішального голосу кредитора.
Проблеми стягувачів виконавчого провадження
у процедурах неспроможності та банкрутства
Кредиторами неплатоспроможних боржників відповідно до ст.209 та 210 ГК є будь-які суб'єкти господарських відносин, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою, перед якими боржник не здатний після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання. Грошові вимоги до боржника мають бути підтверджені відповідно до законодавства. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).
У Законі про банкрутство кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
В юридичній, науковій літературі та в судовій практиці кредиторам надана відповідна класифікація за їх основними рисами та ознаками.
Так, Б.М.Поляков поділяє кредиторів на таких: ініціюючі; змушені; заставні; кредитори поточної заборгованості; привілейовані; реєстрові (конкурсні); кредитори погашеної заборгованості. [5]
В.В.Джунь називає вимушених кредиторів “приєднаними”, а за правовою природою вимог поділяє їх на кредиторів публічних вимог та кредиторів приватних вимог. [6].
Різноманітну класифікацію кредиторів на групи, види та категорії надають і інші дослідники проблем неспроможності та банкрутства. [7, 8].
Закон про банкрутство окремо не приділяє уваги такій важливій категорії кредиторів, якими по своїй суті є стягувачі, вимоги яких є визнаними боржником, судом та іншими органами чи посадовими особами до порушення справи про банкрутство (в період провадження у справі), що підтверджені виконавчими документами та знаходяться на виконанні у державній виконавчій службі (ДВС) України. Оскільки вимоги таких кредиторів законодавцем не виділені окремо, то судова практика, яка склалася на сьогодні в Україні йде по шляху віднесення таких кредиторів до певної категорії, вимоги яких виникли до порушення справи про банкрутство (конкурсних кредиторів), або до кредиторів, вимоги яких виникли після порушення справи про банкрутсво (поточних кредиторів). Розподілення кредиторів на вказані категорії визначено у ст.1 Закону про банкрутство. Статус таких кредиторів, також визначений ст.209-210 ГК. Судова практика стоїть на тому, що такі кредитори після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство відносно боржника, як і інші кредитори, вимоги яких виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство (конкурсні кредитори), відповідно до імперативної норми ст.14 Закону про банкрутство зобов’язані протягом тридцяти днів від дня опублікування подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення вказаного тридцятиденного строку, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Судова практика, що склалася, грунтується на діючому законодавстві, що регулює інститути неспроможності та банкрутства і пов'язані з ними галузі права. Аналіз відповідних правових норм матеріального та процесуального права підтверджує обгрунтованість такої моделі провадження.
Так, норма п.8 ст.34 та ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом. Державний виконавець не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження і копію постанови надсилає у 3-денний строк стягувачеві, боржникові та іншим визначеним законом органам (посадовим особам), які видали виконавчий документ. Слід врахувати, що ухвала про порушення справи про банкрутство відносно боржника господарським судом направляється до ДВС на протязі 5-денного строку з моменту надходження до господарського суду заяви кредитора про порушення справи про банкрутство. Отже, стягувачеві у виконавчому провадженні повинно стати відомо про порушення справи відносно їх боржника та про зупинення виконавчого провадження на протязі 15-20 днів із врахуванням поштового пробігу в будь-яку частину України. Перше судове засідання (підготовче) у справі, як правило, відбувається на протязі 25-30 днів з моменту порушення справи про банкрутство, а оголошення опубліковується на протязі 10 днів (на практиці до 15-20днів) після підготовчого засідання. Таким чином, стягувачеві становиться відомо (повинно бути відомо) про судову справу про банкрутство боржника ще задовго до публікації про це оголошення. Такому кредиторові (стягувачеві) залишається лише очікувати на публікацію оголошення та після нього подати заяву із своїми вимогами, як то передбачено у ст.14 Закона про банкрутство. Якщо заяву не подав, або пропустив 30-денний строк – право вимоги погашається (припиняється зобов’язання).
За вказаною логікою судової практики подальша доля виконавчого провадження щодо стягувача, який не звернувся із заявою до господарського суду про вимоги до боржника, на нашу думку, має бути, наприклад такою, як це викладено нижче.
Законом про виконавче провадження встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 8 статті 34 виконавче провадження зупиняється до розгляду питання по суті. Оскільки господарський суд у справі про банкрутство після публікації оголошення вирішує “питання” щодо визнання вимог конкурсних кредиторів, затвердження реєстру вимог кредиторів, то цим “питанням”, яке зазначено у наведеному пункті є доля саме вимог кожного кредитора, відносно примусового стягнення вимог якого зупинено виконавче провадження (визнання вимог, включення їх до реєстру, задоволення в процедурах відновлення платоспроможності або банкрутства, чи відхилення вимог).
Далі, ч.5 ст.36 Закону “Про виконавче провадження” передбачається, що після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача.
Провадження у справі про банкрутство може закінчитися відновленням платоспроможності боржника (задоволення боржником усіх зобов’язань перед кредиторами, укладання мирової угоди між кредиторами та боржником, санація боржника) або господарський суд може визнати боржника банкрутом, про що виноситься постанова.
Ухвала господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство або постанова суду про визнання боржника банкрутом господарським судом направляється до ДВС. Державний виконавець у цьому випадку повинен поновити виконавче провадження та вирішити його подальшу долю. Якщо вимоги стягувача у відповідності з Законом про банкрутство мали статус конкурсних вимог, то виконавець повинен закінчити виконавче провадження в порядку ст.37 Закону про виконавче провадження. Правовою підставою для закінчення виконавчого провадження щодо вимог кредиторів, які є конкурсними, вважається п.4 ст.37 вказаного закону, який передбачає один із випадків для закінчення виконавчого провадження - визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Цим судовим рішенням, яким припиняється дія виконавчого документа завжди була і залишається ухвала господарського суду, яка виноситься при затверджені реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання. Господарський суд в резолютивній частині ухвали окремим пунктом зазначає, що “вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені, наприклад, після 10.01.2007р., або не заявлені взагалі - вважаються погашеними.” Така ухвала господарського суду не є абстрактною. Вона стосується конкретних вимог до конкретного боржника, які виникли в конкретний період часу до порушення провадження у конкретній справі про банкрутство боржника. Ухвала є судовим рішенням, з набранням законної сили якою боржник є вільним від усіх зазначених зобов’язань не залежно від того, де знаходиться виконавчий документ конкурсного кредитора – у кредитора особисто на зберіганні, у державного виконавця чи в іншому місці. Про те, що боржник у подальшому є вільним від усіх конкурсних вимог, які подані із запізненням або не подані до суду слід також зазначати в ухвалі якою затверджується реєстр вимог, у тому же пункті ухвали, де говориться про погашення таких вимог.
Погашеними вимогами кредиторів згідно ст.1 Закону про банкрутство – є задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними. Такими іншими вимогами, що вважаються погашеними є вимоги які гасяться за п.2 ст.14 Закону про банкрутство.
Щодо інших виконавчих проваджень (не конкурсних вимог), які поновлені державним виконавцем, то їх доля має вирішуватися за участю стягувачів і самого боржника на підставі тих судових рішень, які були прийняті при припиненні провадження у справі. Наприклад, за вимогами про стягнення заробітної плати виконавче провадження закінчується, оскільки заборгованність виплачена в процедурах відновлення платоспроможності і т.д. Якщо це вимоги поточних кредиторів та інших кредиторів, вимоги яких не задоволені, не погашені, не відстрочені, то виконавче провадження поновлюється і підлягає виконанню в установленому порядку.
У разі, коли ДВС отримано постанову господарського суду про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури щодо боржника - юридичної особи, виконавчий документ передається до арбітражного керуючого (ліквідатора) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню у порядку, встановленому Законом про виконавче провадження.
Арбітражний керуючий (ліквідатор) у цьому разі повинен прийняти виконавчі документи від ДВС та вирішити їх долю в такому порядку. За вимогами конкурсних кредиторів, які погашені у відповідності до п.2 ст.14 Закону про банкрутство направити повідомлення таким кредиторам про погашення їх вимог. Вимоги кредиторів, наприклад, по заробітній платі, кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, поточних кредиторів та інших, які не “гасяться” за нормами п.2 ст.14 Закону про банкрутство та не задоволені у попередніх процедурах по справі – включити до реєстру вимог кредиторів та задовольнити в ліквідаційній процедурі.
Логічно, і, ніби-то, правильно, справедливо, законно. Але.
Постановою ВСУ від 31.10.2006 року у справі №10/569пн скасовано постанову Вищого господарського суду України від 19.07.2006р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. Мотивами скасування вказаних постанов є зроблені ВСУ висновки, які наведено нижче.
Позиція ВГСУ та ЛАГС за прийнятими постановами полягала у тому, що вимоги кредитора (відповідача по справі) до боржника (позивача по справі) виникли до порушення господарським судом справи про банкрутство ВАТ і відповідно до статті 14 Закону кредитор повинен був у місячний строк з дня опублікування оголошення про банкрутство подати до суду письмову заяву з вимогами до боржника. Наявність судового рішення та наказу господарського суду не звільняє кредитора від обов'язку звернення до суду з заявою про визнання його вимог до боржника.
ВСУ з такими висновками не погодився з наступних підстав.
“Рішенням арбітражного суду Луганської області від 30.11.2000р., у справі № 6/97 з ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" стягнуто на користь ДП "Інгаз" заборгованість в розмірі 109860,35грн. На його виконання видано наказ №6/97.
Постановою ВДВС Алчевського міського управління юстиції від 15.06.2001р. відкрито виконавче провадження з виконання наказу №6/97 Арбітражного суду Луганської області. 23 січня 2004 року ухвалою господарського суду Луганської області порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно зі статті 124 Конституції України та статті 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному законом України "Про виконавче провадження". Касаційний суд не звернув увагу, що у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника виконавче провадження з виконання рішення суду підлягає обов'язковому зупиненню на підставі пункту 8 статті 34 Закону № 606-ХІУ, оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідно до пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Статтями 34, 37, 40, 40-1 Закону № 606-ХІУ не передбачено повернення виконавчого документу чи припинення виконання рішення суду з підстав, вказаних у статті 14 Закону № 2343. Помилковим є посилання суду і на статті 598 ЦК України, яка передбачає підстави припинення виконання зобов'язань, а не підстави припинення чи закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 8 статті 37 Закону № 606-ХІУ виконавче провадження закінчується передачею Державною виконавчою службою виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника — юридичної особи, або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.”
Алгоритм провової поведінки суду та учасників провадження у справах про банкрутство у з’язку із наведеним рішенням (постановою) ВСУ, можливо потребує перегляду. Вказане рішення може внести розлад у сталу судову практику господарських судів, оскільки наведена позиція ВСУ не є до кінця зрозумілою. Особливо це нерозуміння викликає висновок, що припинення зобов’язання не є підставою для припинення чи закінчення виконавчого провадження. Тут закладений алогізм, адже основою виконавчого провадження є зобов’язання (вимога), яке, наприклад, підтверджене рішенням суду і підлягає примусовому виконанню. За виконавчим документом примусово виконується те зобов’язання боржника, яке він відмовлявся виконати або був неспроможний виконати. І коли господарський суд у справі про банкрутство своєю ухвалою припиняє таке зобов’язання, визнавши його погашеним, то, безумовно таке зобов’язання не підлягає подальшому виконанню органом ДВС. За логікою, що закладена у наведеній Постанові ВСУ усі виконавчі провадження щодо боржника підлягають поновленню та примусовому виконанню.
З цього приводу Б.М. Поляков, на нашу думку дуже правильно зауважує, що інститут погашення вимог кредиторів - це класичний інститут господарсько-правових відносин в ринковій економіці, який так уперто не хочуть визнавати цивілісти. Деякі автори вважають, що погашення грошових зобов'язань автоматично, тобто за Законом, на їх думку, не надає необхідних і достатніх підстав вважати такі зобов'язання припиненими. Вони у результаті тлумачення ч.2 ст.14 Закону про банкрутство вважають, що після відновлення платоспроможності боржника кредитори, що не брали участі у справі про банкрутство, знову можуть вимагати від нього виконання грошових зобов'язань або їх припинення іншими засобами. Якщо слідувати логіці таких авторів, то потрібно взагалі відмовитися від Закону про банкрутство, а зберегти для задоволення вимог кредиторів лише виконавче провадження. [9]
Відповідно до ст.124 Конституції України та ст.115 ГПК судові рішення є обов’язковими для виконання та виконуються в порядку, визначеному Законом про виконавче провадження. Відсутність у Законі про виконавче провадження підстави припинення виконавчого провадження з мотивів погашення зобов’язання (вимог), передбачених у ст.14 Закону про банкрутство, на наш погляд, не є підставою для незастосування наслідків погашення вимоги. У тій судовій практиці, що склалася на сьогодні, на нашу думку, немає суперечностей з цивільно-правовими нормами та порушень Конституційних прав кредиторів щодо виконання судових рішень.
Висновок, який, на нашу думку, можна зробити із викладеного, такий. Конкурсний кредитор, вимоги якого знаходяться на примусовому виконанні у ДВС і який є стягувачем у виконавчому провадженні, після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство боржника зобов’язаний подати до господарського суду свою заяву з вимогами до боржника в порядку ст.14 Закону про банкрутство під страхом погашення його вимог (припинення зобов’язання), а з ними й втрати права на примусове виконання зобов’язання. Інакше кажучи, для того, щоби зберегти право вимоги до боржника та отримати права конкурсного кредитора у справі про банкрутство стягувач має право подати до господарського суду заяву про свої вимоги, змінивши, таким чином, свій статус стягувача на статус кредитора. Якщо стягувач у визначений строк не використовує вказане, надане Законом про банкрутство, право, то він (стягувач) втрачає й інші права – право бути як кредитором у справі про банкрутство, право бути учасником провадження у справі про банкрутство, а також, стягувачем припиненого зобов’язання щодо боржника.
При іншому алгоритмі виникають нові запити, на які треба формулювати відповіді та формувати інший алгоритм привадження як у справі про банкрутство так і у виконавчому провадженні. Наприклад: Як вирішувати долю інших виконавчих проваджень щодо боржника, які відкриті органом ДВС не на підставі судового рішення та виданого на його виконання виконавчого документу і чи вважаються вони погашеними чи ні? Закінчується за ними виконавче провадження чи ні..? Якщо вказані вимоги кредиторів, що знаходяться у зупиненому виконавчому провадженні не погашаються (припиняються) за п.2 ст.14 Закону про банкрутство, то чи треба їх враховувати при укладенні мирової угоди, при складанні плану санації..? Чи зобов’язаний суд враховувати права таких кредиторів та вимоги цих кредиторів при вирішенні питання про затвердження мирової угоди, плану санації? Чи потрібно їх залучати до участі в справі про банкрутство та у якій якості?
Різна і неоднозначна практика застосування законодавства виникає тому, що закон замовчує або не до кінця визначає правовідношення, які ним врегульовані, а тому, як ще у 1893 році [11] так і у наші часи різні судові інстанції по різному дивляться на права кредиторів та боржників у конкурсних процедурах.
У будь-якому разі, проблема є і вона підлягає вирішенню законодавцем шляхом внесення змін та доповнень до Закону про виконавче провадження та до Закону про банкрутство з метою чіткого формулювання наслідків погашення вимог (зобов’язань) у справі про банкрутство для вирішення долі виконавчого провадження.
Використана література.
1.В.П.Нагребельний. Юридична енциклопедія. К. Українська енциклопедія ім.М.П.Бажана. 2003. Том 3. с.263.
2. О.М.Бірюков. Юридична енциклопедія. К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана. 2003. Том 3. с.264.
3.Д.М.Притика, І.Б.Шицький. Господарське судочинство в Україні. Судова практика. Застосування законодавства про банкрутство. «Ін-Юре», К. 2004. с.191-195.
4.Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування законодавства про банкрутство / Упоряд. Б.М.Поляков; Відп. Ред. В.С.Москаленко. – Вип. 2. – К.: Праксіс, 2006. –544с. с.460-463.
5.Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. К.: Концерн “Видавничій дім “Ін Юре”, 2003. 440 с. с.152-164.
6.В.В.Джунь. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. – Видання друге, виправлене і доповнене. – К.: Юридическая практика, 2006. – 384 с. с.114-117.
7.Телюкина М.В. Основы конкурсного права. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 560 с. с.135-193.
8 О.Бірюков. Банкрутство. (Курс лекцій) – К.: Видавництво “Реферат”. 2004. – 240с. с.73-80.
9. Б.М.Поляков. Законодавство України про банкрутство: теорія та практика його застосування. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – с.38-39.
10. В.К.Мамутов та інші. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. К. 2004. Юрінком Інтер. с.92.
11. Г.Ф.Шершенєвич. Конкурсний процес. Статут. М.2000. с.436-438.
12.Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
13.Закон України “Про виконавче провадження”.
14.Господарський кодекс України.
15.Господарський процесуальний кодекс України.
16.Конституція України.
17.Рекомендації Президії ВГСУ від 04.06.2004р. №04-5/1193 “Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
“Вісник господарського судочинства”. Випуск 3’2007, стр.127-141.
_03_03.png)
