2009 р. Суддя Пригуза П. Д. " Проблеми відновлення платоспроможності кредитних спілок в Україні"

 

Кредитні спілки є специфічним суб’єктом господарювання, який не є суб’єктом підприємництва. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не визначає будь яких особливостей щодо провадження у справах про банкрутство кредитних спілок. Закон «Про кредитні спілки», оперуючи термінами і поняттями, що вживаються в законодавстві про банкрутство, не визначає зрозумілих алгоритмів діяльності кредитних спілок, контролюючих органів, вкладників тощо, відсилаючи їх до інших законів, що регулюють певні відносини. Невнятність і незрозумілість законів - це одна із основних рис новітнього законодавства України.

Кредитна спілка, перш ніж вступити в правовідносини з громадянином щодо прийняття на депозит його грошових коштів, вирішує питання про прийняття громадянина в члени спілки. Тільки будучи членом кредитної спілки громадянин вносить свої грошові суми (вклади) на депозитний рахунок за договором на певний строк з виплатою відсотків.

Правову поведінку кредитних спілок та її вкладників, у разі неплатоспроможності кредитної спілки, можна визначити на підставі комплексного аналізу низки правових актів, які регулюють діяльність кредитних спілок і порядок надання фінансових послуг в Україні. Результати дослідження приводять нас до висновку, що діюча кредитна спілка не є суб’єктом банкрутства. Суб’єктом банкрутства кредитна спілка становиться лише у разі прийняття рішення про її ліквідацію при недостатності майна для задоволення вимог кредиторів. Такі висновки грунтуються на наступному. 

По-перше, організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, права та обов'язки членів кредитних спілок визначаються Законом України «Про кредитні спілки». Статтею 9 цього Закону встановлено умови припинення діяльності кредитної спілки, в тому числі через процедури неспроможності.

Пунктом 3 ст.9 Закона «Про кредитні спілки» встановлено, що ліквідація кредитної спілки провадиться за поданням Уповноваженого органу, позовом членів або кредиторів кредитної спілки у разі неплатоспроможності кредитної спілки.

Пунктом 6 ст.9 Закона «Про кредитні спілки» визначено, що у разі недостатності вартості майна кредитної спілки, щодо якої прийнято рішення про ліквідацію, для задоволення вимог кредиторів, вона ліквідується в порядку, передбаченому законом про банкрутство.

Зазначені положення Закону «Про кредитні спілки» вказують на те, що кредитна спілка може бути суб’єктом банкрутства лише у разі прийняття рішення про її ліквідацію та при умові, що вартості майна кредитної спілки не достатньо для задоволення вимог кредиторів.

По-друге, кредитна спілка, як суб’єкт права, - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Відповідно до п.7-8 ст.9 Закона «Про кредитні спілки»  при ліквідації спілки залишок коштів резервного та додаткового капіталу після розрахунків із членами спілки та іншими кредиторами зараховується до Державного бюджету України. Після завершення процедури ліквідації кредитної спілки комісією складається ліквідаційний баланс, який передається Уповноваженому органу для затвердження та є підставою для виключення такої кредитної спілки з Державного реєстру.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кредитні спілки є фінансовими установами. Фінансова установа - це юридична особа виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 27 Закона України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» завданнями Уповноваженого органу є: 1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні; 2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері; 3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг; 5) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції тощо.

До повноважень Уповноваженого органу згідно ст. 28 Закона України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» належить: 1) розробка і затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контроль їх виконання; 2) здійснення реєстрації та ведення Державного реєстру фінансових установ; 3) видача фінансовим установам відповідних дозволів, а також ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг та затвердження умов провадження діяльності з надання фінансових послуг та контролює їх додержання; 4) встановлення обов'язкових нормативів достатності капіталу та інших показників і вимог, що обмежують ризики по операціях з фінансовими активами; 8) здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг; 9) проведення самостійно чи разом з іншими уповноваженими органами нагляду виїзних та безвиїзних перевірок діяльності фінансових установ; 10) у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Уповноваженого органу застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; 15) вимагає скликання зборів учасників фінансової установи; 19) визначає професійні вимоги до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ та може вимагати звільнення з посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття відповідних посад тощо.

Основними напрямами нагляду Уповноваженого органу відповідно до ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо: 1) ліквідності; 2) капіталу та платоспроможності; 3) прибутковості; 4) якості активів та ризиковості операцій; 5) якості систем управління та управлінського персоналу; 6) додержання правил надання фінансових послуг.

Згідно ст. 46 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Уповноважений орган має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується Уповноваженим органом, у разі: 1) систематичних порушень фінансовою установою законних вимог Уповноваженого органу; 2) якщо фінансова установа протягом 30 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань, та у інших випадках.

Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Уповноваженим органом. Строк повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.

До участі у тимчасовій адміністрації згідно ч.2 ст. 47 Закона України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» допускаються лише особи, які мають сертифікат Уповноваженого органу на право здійснення тимчасової адміністрації фінансової установи, високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, економічну чи юридичну освіту та досвід, необхідний для виконання функцій тимчасового адміністратора.

Таким чином, відповідно до зазначених положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у разі неплатоспроможності діючої кредитної спілки питання відновлення її платоспроможності відносяться до компетенції Уповноваженого органу та призначеної ним тимчасової адміністрації.

Отже, процедури відновлення платоспроможності, які передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не застосовуються до діючих кредитних спілок, які не виконують своїх зобов’язань перед кредиторами. Арбітражний керуючий, який у справах про банкрутство діє на підставі ліцензії Міністерства економіки і, на її підставі, виконує обов’язки розпорядника майна та керуючого санацією не може бути призначений для здійснення цих повноважень щодо неплатоспроможної кредитної спілки.

По-третє, суб’єктом банкрутства відповідно до ч. 3 ст. 209 ГК України (банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності.

У відповідності до ст. 42 ГК України підприємництво є видом господарської діяльності, яка здійснюється особою самостійно, ініціативно, систематично, на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Одержання прибутку - це одне із основних завдань підприємництва. Оскільки кредитна спілка є неприбутковою організацією, то вона в період своєї господарської діяльності не є суб’єктом банкрутства.

В той же час, у разі припинення господарської діяльності і ліквідації кредитної спілки, з метою справедливого і пропорційного задоволення вимог кредиторів кредитної спілки, що ліквідується, кредитна спілка може стати суб’єктом банкрутства. Цей статус у неї виникає на підставі загальної норми права ч. 3 ст. 110 ЦК України, якою визначено, що якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Зазначеною нормою встановлено, що будь-яка юридична особа, не залежно від того є вона прибутковою, неприбутковою, комерційною чи некомерційною повинна ліквідуватися в порядку, встановленому законом про банкрутство. Статус кредитної спілки, що ліквідується, як суб’єкта банкрутства, також прямо передбачений ч.6 ст.9 Закона України «Про кредитні спілки», де вказано, що якщо вартість майна кредитної спілки є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, вона ліквідується в порядку, передбаченому законом про банкрутство.

Одним із суб’єктів звернення до господарського суду з заявою про банкрутство, таким чином, може бути ліквідатор (голова ліквідаційної комісії, власник, уповноважений орган) відповідно до ст.ст. 7, 51 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

По-четверте, відповідно до ст. 1 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Грошові зобов’язання, що виникають у кредитної спілки перед особами, які довірили спілці свої грошові кошти (внески, вклади), хоча й грунтуються на цивільно-правових договорах (угодах), але, відповідно до Закону ці правовідносини обов’язково пов’язані із членством цих громадян у спілці.

Згідно ст. 21 Закона України «Про кредитні спілки» кредитна спілка відповідно до свого статуту приймає вступні та обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки, залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів.

Основними засадами діяльності кредитної спілки є принципи: самофінансування; добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки; рівноправності членів кредитної спілки; самоврядування тощо. Відповідно до визначених засад ніхто не може бути примушений вступати до кредитної спілки, усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі у разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків.