П.Д. Пригуза,
Суддя господарського суду Херсонської області
ПРОБЛЕМИ ПРЕДМЕТУ
РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН НЕСПРОМОЖНОСТІ
ТА БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ
Анотація. Статтю присвячено аналізу категорій неспроможності та банкрутства як окремих інститутів, що формують предмет підгалузі господарського права. Вносяться пропозиції щодо уточнення предмету правового регулювання неплатоспроможності.
Ключові слова: неспроможність, неплатоспроможність, банкрутство, предмет права, галузь права, інститут права.
Питання визначення правової природи правовідносин неспроможності та банкрутства мають дуже важливе значення для формування національної правової доктрини вирішення в Україні проблем тимчасової неплатоспроможності суб’єктів господарювання та ліквідації боржників, які не здатні відновити свою підприємницьку діяльність.
Правовим інструментом захисту учасників ринку від негативних наслідків неспроможності в Україні є Закон України від 30.06.1999р. №784-ХIV «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[1]. Однак, питання предмету, що регулюється цим Законом, і методу правового регулювання, що ним застосовується, на сьогодні є проблемними для теорії та практики.
Правовідносини неспроможності та банкрутства в національному праві України були предметом дослідження вчених М. І. Тітова [2], В. В. Джуня [3], Р.Г. Афанасьєва [4], А.М. Бірюкова [5], В.А. Малиги [6], В.В. Радзивілюк [7], О.О. Степанова [8], Б.М. Полякова [9]та інших. Основну увагу автори загострили на питаннях вдосконалення законодавства, що регулює провадження у справах про неспроможність та банкрутство, але, як правильно зазначає В.В. Джунь у своїй дисертації доктора юридичних наук, загалом проведені наукові дослідження з цієї теми відзначаються пануванням нормативістського підходу до пізнання природи права банкрутств. Що стосується наукового дослідження правової природи відносин неспроможності та банкрутства, то їх більш повно було проведено Б.М. Поляковим та В.В. Джунем.
Метою цієї статті є теоретичне визначення предмету правового регулювання відносин неспроможності та банкрутства як підгалузі господарського права України на основі загальної теорії права, новітнього законодавства, наукової думки та практики.
1. Господарсько-правові відносини –
сфера існування платоспроможних суб’єктів права
У науці господарського права існує утверджена позиція, яку виражають такі вчені як В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахуліна, Л.А. Жук, В.С. Щербина, В.С. Мілаш та інші, що загальним предметом господарського права є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності і управління нею. Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Визначаючи свій предмет регулювання Господарський кодекс України [10] (далі ГК) характеризує здійснювану господарську діяльність двома термінами: «організація» (ст. 1 ГК) та «управління» (ч. 6 ст. 3 ГК). Хоча ці поняття не розкриваються в нормах ГК, їх розуміння широко розкривається в теорії права, наукових працях та статтях.
Суб’єктами господарювання згідно з положеннями ГК є господарські організації – юридичні особи та громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Господарською організацією або господарством, як вірно зазначає Г.Л. Знаменський, – є виробництво, яке утворене та організоване. Воно являє собою сферу життєдіяльності людини, її взаємодії з природою, створенням та обігом матеріальних благ. Господарювати, за Г.Л. Знаменським, значить раціонально організувати взаємодію виробничих сил.
Під виробничими силами розуміють органічно поєднану сукупність майнових активів та живої праці людей, що необхідні для виробництва (створення) з предметів природи речей, здатних задовольнити людські потреби [11, с. 386]. Сукупність цих сил, яка організована і упраляється, здатна здійснювати господарську діяльність. Як правильно зазначає О.В. Безух [12, с 9]. визначення поняття «господарська діяльність» має ключове значення для встановлення сфери, де виникають правові господарські відносини, а тому є необхідність їх приведення у відповідність до визначення, наданого ГК України, яким під господарською діяльністю розуміється процес існування і забезпечення життєдіяльності суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, що спрямований на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Зазначені ознаки суб’єкта господарювання визначають доктрину господарського права в Україні, відповідно до якої ця галузь права регулює правовідносини діючихплатоспроможнихсуб’єктів господарювання, утворених на основі майна, забезпечених людськими ресурсами, що організовані під єдиним управлінням для виробництва товарів, робіт, послуг. Отже, зміст правового регулювання господарського права складають правовідносини що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності платоспроможним суб’єктом господарювання.
Визнання суб’єкта господарювання неплатоспроможним відповідно до положень ст.ст. 209-215 ГК [10] викликає необхідність застосування до боржника спеціальних норм права, які в своїй сукупності встановлюють порядок здійснення господарської діяльності суб’єктом, якого визнано неспроможним або регулюють умови і порядок його ліквідації при визнанні банкрутом. Зазначені норми є частиною норм господарського законодавства, однак вони прямо не регулюють відносин неплатоспроможності, є загальними та відсильними, оскільки вказують на регулювання цих відносин спеціальним законом – Законом про банкрутство.
2. Предмет правового регулювання
у неспроможності та банкрутстві
Предметом права є правовідносини, що регулюються правом. Правове положення неплатоспроможної юридичної особи походить від конкурентних відносин у підприємництві, безпосередньо випливає з господарського права та має органічний (генетичний) зв’язок з його предметом правового регулювання.Предмет правового регулювання для нас має дуже важливе значення, оскільки ми повинні визначити місце інститутів неспроможності та банкрутства в системі господарського права та визначити, чи має законодавство про банкрутство власний предмет і метод.
Суб’єкти господарювання у разі неплатоспроможності відповідно до закону можуть бути визнані або неспроможними, або банкрутами [10, ст. 209] із застосуванням до них процедур відновлення платоспроможності чи припинення господарської діяльності з подальшою їх ліквідацією [10, ст. 212, ст. 213].
Доктрина права України чітко виражена в преамбулі Закону про банкрутство, якою визначено, що цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його (боржника) банкрутом та застосування ліквідаційної процедури. Законодавець, таким чином, визначив предмет правового регулювання правовідносин неплатоспроможності у двох напрямках, які прямо вказані в законі, це: –
1) правовідносини щодо встановлення умов та порядку відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності-боржника з метою задоволення (повного або часткового) вимог конкурсних кредиторів;
2) правовідносини щодо встановлення умов та порядку визнання банкрутом суб’єкта підприємницької діяльності – боржника та застосування ліквідаційної процедури з метою справедливого і пропорційного (повного або часткового) задоволення вимог кредиторів.
Відновлення платоспроможності не можливе без належної організації управління виробничими силами – майновими та людськими ресурсами господарювання. Управління майном в господарському праві розглядається не лише як одна з правомочностей власника, а як діяльність (функція) його органів управління, функція керівника господарюючого суб’єкта. Як справедливо зазначають В.І. Семчик, Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов та інші, функція організації господарства та управління ним здійснюється адміністрацією та службовими особами підприємства, які, в залежності від свого правового положення в системі органів управління, наділені власною компетенцією з управління майном [13, с. 66], [14, с. 13]. Поняття«організовувати», наприклад в словниках, тлумачиться так: 1) створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них; 2) здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення; 3) згуртовувати, об’єднувати кого-небудь з певною метою; 4) чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь [15, с. 740], [16, с. 225, 640], [17, с. 585]. Під управлінням, як зазначають В. Конопльов, Ю. Битяк та інші, в загальному його змісті можна розуміти цілеспрямовану сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та вирішення поставлених завдань [18, с. 112], [19, с. 20], [20, с. 5].
Г.Ф. Шершеневич свого часу також розглядав підприємство як велику торгову або промислову справу (бізнес), що організована і працює. В.В. Вітрянський, поділяючи погляди Г.Ф. Шершеневича, вказує, що реабілітаційні конкурсні процедури відкриваються над самим господарством боржника, але не над боржником.
З викладеного ми можемо стверджувати, що з порушенням справи про банкрутство управління господарством (підприємством, майном, людьми) суб’єкта господарювання становиться об’єктом права з приводу якого стикаються інтереси боржника (власника, засновників, керівника) та кредиторів. Саме цей об’єкт права підлягає контролю з боку розпорядника майна, в подальшому з боку кредиторів, а при необхідності контролюється судом.
Отже, умовою застосування процедур відновлення платоспроможності до боржника є наявність достатніх виробничих сил, які організовані органом управління та здатні забезпечити матеріальне виробництво для задоволення публічних та приватних інтересів учасників справи. У іншому випадку, за відсутності виробничих сил як основи платоспроможності, реабілітаційні процедури не застосовуються, а встановлення факту відсутності або недостатності виробничих сил, їх неорганізованість є умовою для визнання боржника банкрутом.
Таким чином, ми можемо констатувати, що загальним предметом правового регулювання Закону про банкрутство є правовідносини, що пов’язані, по-перше, з управлінням господарською діяльністю та організацією виробничого процесу підприємства, до якого застосовується комплекс заходів щодо відновлення платоспроможності (розпорядження майном, санація, мирова угода). По-друге, предметом правового регулювання Закону про банкрутство є правовідносини, що пов’язані із здійсненням процедури ліквідації банкрута, яка має на меті припинення діяльності банкрута і продаж його майна для задоволення вимог кредиторів.
Із наведеного визначення, положень ГК та Закону про банкрутство, а також поглядів різних вчених виникає потреба з’ясування суті поняття неспроможність та поняття банкрутства для розуміння їх значення, оскільки ці терміни застосовуються законодавцем в різних нормах права та, очевидно, для позначення різних економічних (фінансових) станів боржника або різних юридичних фактів.
Деякі вчені, визначаючи предмет правового регулювання, вважають, що ним є відносини неспроможності, а поняття «неспроможність» та «банкрутство» визначають як рівнозначні. Так, наприклад, Е.В. Сгара вважає, що терміни «неспроможність» та «банкрутство» в законодавстві України вживається як ідентичні поняття, а тому вони є синонімами [21, с. 15]. Така наукова позиція приводить до того, що цими вченими комплекс норм права, що включені до тексту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вважається інститутом права. Одні (Е.В. Сгара) об’єднують зазначені два терміни та номінують інститутом «неспроможності (банкрутства)», інші (О.О. Степанов) – іменують його «банкрутством (неспроможністю)». Вчені, які вважають досліджуваний нами комплекс норм права підгалуззю господарського права також не мають однієї думки з приводу найменування цієї підгалузі в доктрині права. Так, В.В. Джунь виражає неоднозначну позицію, номінуючи цю підгалузь права «правом банкрутств» [22, с. 108], водночас розділяючи погляди інших дослідників, що ключовим терміном для номінації національної доктрини, є термін «неспроможність» з огляду на його ширше використання у сучасному світі порівняно з терміном «банкрутство».[22, с. 185].
Б.М. Поляков називає цю підгалузь господарського права «правом неспроможності (банкрутства)»[9], що на перший погляд також вказує на ототожнення значення цих понять. Втім, Б.М. Поляков, так само як і більшість дослідників, розмежовує ці поняття по їх внутрішньому змісту. Так, він вказує, посилаючись на Г.Ф. Шершеневича, що неспроможністю є недостатність готівкових коштів для сплати поточних вимог, яка виникає внаслідок неплатоспроможності, а під банкрутством – розуміє неоплатність зобов’язань боржника [23, с. 33, с. 109, с. 121].
Викладене свідчить про те, що питання щодо номінації самої доктрини права в Україні ще знаходиться в стадії вирішення. Неоднозначно воно вирішується і в різних країнах, де доктрина іменується конкурсним правом або правом неспроможності (банкрутства) тощо. Можливо для найменування доктрини ці поняття й можна зводити до якогось єдиного, більш широкого, чи навпаки [23, с. 29], але всередині самої доктрини ці поняття слід розрізняти. Ми поглянемо на терміни «неспроможність» та «банкрутство» з позицій предмета правового регулювання та дійсного господарського (економічного, фінансового) і юридичного значення цих понять, оскільки кожне слово має своє власне значення, тим більше в правовій науці. Розмежування цих понять має важливе значення для визначення як предмета так і метода правового регулювання відносин, що розглядаються.
Предметом галузі права, який фактично збігається з предметом правового регулювання, є правовідносини, тобто суспільні відносини, що регулюються правом. Правовідносини неспроможності, як і будь-які інші суспільні відносини стосуються матеріальних і нематеріальних благ, які є об’єктом права (майно боржника, управління майном боржника, виробництво товарів, торгівля тощо). Специфічними ознаками правовідносин неспроможності та банкрутства є наступні: 1) вони належать до найбільш важливих для суспільства економічних відносин (підприємництво, господарювання), забезпечують розвиток суспільства, безпеку власності та інших суспільних інститутів; 2) вони мають однорідний, типовий вираз, носять управлінський та майновий характер; 3) вони виникають у суспільному виробництві у зв’язку з проявом цілеспрямованої свідомо вольової діяльностілюдей і набувають стійкого, сталого характеру, тобто є такими, що постійно повторюються у повсякденній практиці (наприклад, випадки неплатежів між учасниками економічних відносин повторюються протягом тривалого часу, що призвело до становлення типових відносин неплатоспроможності, а це викликалоусвідомлену потребу суспільства в їх упорядкуванні правилами, законом); 4) вони придатні для регулювання нормами права (на відміну від тих відносин, що регулюються іншими засобами регулювання – нормами моралі, звичаями та іншими); 5) вони мають певний зовнішній прояв і придатні для контролю з боку інститутів суспільства і держави (наприклад, зборами кредиторів, комітетом кредиторів, судом тощо) [24, с. 246].
Предметом правового регулювання господарського права є правовідносини, які виникають з приводу впливу на об’єкт цієї галузі права, тобто виникають у процесі організації та здійснення (управління)господарської діяльності. Предмет права може бути загальним і родовим. Родовий предмет права є критерієм для класифікації загальної системи права на галузі та інститути відповідно до специфіки тих або інших груп суспільних відносин, урегульованих у правовому порядку [25, том 5 с. 60]. Слушною вважаємо думку Ю.В. Носіка про необхідність розмежування правовідносин не на рівні галузей, а на рівні окремих правових інститутів чи навіть норм [26, с. 685].
Неспроможність та окремо банкрутство, на нашу думку, слід розглядати як різні, відмінні інститути права.Інститут права – це уособлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інститут права є першим рівнем поєднання правових норм. Як видно із норм законодавства, що закріплені в ст.ст. 209-213 ГК, законодавець визначає категорії суб’єкта господарського права, які по різному характеризуються за своїм господарським станом – це неплатоспроможний боржник та його різновидності: неспроможний боржник та боржник-банкрут. Звідси вжите до боржника поняття «неплатоспроможність» очевидно є загальним (родовим) поняттям, яке включає (вміщує) в себе зазначені два поняття: неспроможність та банкрутство. Так, частиною першою ст. 209 ГК передбачено умови, за яких неплатоспроможний боржник може бути визнаний неспроможним, а також на умовах, зазначених у частині другій цієї статті, за наявності яких неплатоспроможного боржника може бути визнано банкрутом. Вирішення проблем неплатоспроможності, таким чином, регулюється двома основними (генеральними) інститутами господарського права – правом неспроможності та правом банкрутства.
Відповідно до нормативних положень Закону про банкрутство до учасників правовідносин неспроможності застосовуються певні засоби правового впливу у межах конкретних процедур: розпорядження майном, санації, мирової угоди. Як видно з тексту закону, кожна процедура має своє специфічне призначення та передбачає свій правовий інструментарій для вирішення завдань процедури. Таким чином, в правовому інституті неспроможності Закон про банкрутство встановлює та регулює свої специфічні види правовідносин та їх учасників (наприклад, розпорядження майном та розпорядник майна, санація та керуючий санацією тощо). Ці правовідносини можна розглядати в якості окремих інститутів або субінститутів (підінститутів) неспроможності. Така побудова правових інститутів грунтується на розмежуванні процедур неспроможності за їх типовими ознаками та особливостями правової природи. Правовідносини, що пов’язані з відновленням платоспроможності, наприклад, є складовими загальних правовідносин господарювання та регулюються інститутами господарського права, які доповнюються спеціальним інструментарієм права неспроможності, визначеного Законом про банкрутство. Інститути неспроможності тут виступають як функціонально-допоміжні інститути господарського права, визначаючи методи правового впливу на суб’єктів господарювання і сприяють функціонуванню основного господарсько-правового правовідношення.
Правовідносини банкрутства навпаки, виникають у разі неможливості відновити платоспроможність суб’єкта господарювання (підприємця) або у разі недостатності вартості майна юридичної особи, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів. До боржника, визнаного банкрутом, застосовується процедура ліквідації.
Порядок і умови ліквідації юридичної особи в Україні регулюється окремими положеннями декількох актів законодавства, а саме: ст.ст. 104, 110 Цивільного кодексу України [27], далі ЦК; ст.ст.59, 60, 61 ГК; нормами розділу ІІІ Закона про банкрутство. При цьому, ЦК регулює порядок припинення платоспроможних юридичних осіб усіх організаційно-правових форм та видів, а у разі недостатності майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів при ліквідації (що по суті є банкрутством, в тому числі юридичної особи-непідприємця) – відсилає до процедури ліквідації, яка врегульована Законом про банкрутство. В свою чергу ГК також передбачає лише порядок ліквідації платоспроможних суб’єктів господарювання. Натомість Закон про банкрутство регулює порядок ліквідації неплатоспроможних суб’єктів банкрутства-підприємців, а у випадках, передбачених законом – інших юридичних осіб (наприклад, Закон України «Про кредитні спілки»). Таким чином, інститут припинення юридичної особи шляхом ліквідації, що передбачений ЦК, є загальним міжгалузевим інститутом права, а інститут ліквідації суб’єкта господарювання – господарсько-правовим інститутом. Що стосується інституту ліквідації, що встановлений Законом про банкрутство, він є спеціальним міжгалузевим інститутом, за допомогою якого держава регулює порядок припинення спеціальних суб’єктів права, які за своїми родовими ознаками є банкрутами (суб’єкти господарювання юридичні особи-підприємці, інші юридичні особи-непідприємці, а також громадяни-підприємці).
Отже, господарські відносини з відновлення платоспроможності боржника та відносини з ліквідації банкрута, на наше переконання, виступають спеціальними правовими інститутами, які самостійно, незалежно від інших інститутів господарського права регулюють конкретні однорідні, притаманні лише їм, види суспільних відносин, та є складовими галузі господарського права.
2.1. Структура предмета правового регулювання
У структуру предмета правового регулювання входять наступні елементи: суб’єкти (індивідуальні і колективні); поведінка суб’єктів (їх свідома діяльність); об’єкти суспільних відносин (предмети та явища навколишнього світу, з приводу яких люди свідомо вступають у взаємозв’язок); юридичний зміст правовідносин (соціальні факти, що сприяють виникненню відповідних відносин; практична діяльність людей)[9, с. 13], [24, с. 247].
А) Суб’єкти правовідносин неспроможності та банкрутства.
Основними суб’єктами правовідносин неспроможності і банкрутства в структурі предмета правового регулювання Закону про банкрутство є кредитори (кредитор) та боржник, які законом визначені як сторони правовідносин, що ним регулюються. При цьому, виходячи з дослідженого нами предмету правового регулювання, закон регулює правовідносини з двома видами боржника. Це, по-перше, господарські правовідносини кредитора з боржником який не спроможний виконати грошові зобов’язання перед кредитором (кредиторами) при наявності майнової можливості відновлення платоспроможності та, по-друге, – боржником, який не здатний відновити свою платоспроможність через недостатність (відсутність) майна, тобто банкрутом.
У тексті Закону про банкрутство законодавець, визначаючи боржника та встановлюючи різні щодо нього права, обов’язки та повноваження, не випадково застосовує різні загальні назви боржника, такі як: суб’єкт підприємницької діяльності; юридична особа; підприємство. В загальному контексті Закону про банкрутство поняття «підприємство» не розкривається, але його слід розуміти як створений в установленому порядку самостійний суб’єкт господарювання, що систематично здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну, іншу господарську діяльність, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом та інше. Про таке розуміння змісту поняття підприємства свідчить, наприклад, вказівка в Законі про банкрутство, що такі заходи як реструктуризація, реорганізація, фінансове оздоровлення [1, ст. 1], заходи запобігання банкрутству [1, ст. 3] тощо, застосовуються до підприємств, тобто, до юридичних осіб, що являють собою майновий комплекс, та які ймовірно здатні до продовження господарювання.
Суб’єктами правовідносин неспроможності та банкрутства можуть бути інші, визначені у законі особи, в тому числі будь-які учасники відносин у сфері господарювання, що визначені у ст. 2 ГК.
Б. Об’єкти правового регулювання
Об’єктом права (об’єктом правового регулювання) – є матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Як зазначає Ю.С. Шемшученко [25, том 4 с. 212], предмет права тісно пов’язаний з поняттям об’єкта права, а парною категорією об’єкта права є суб’єкт права. До об’єкта права, зокрема, належать: майно (речі, гроші, майнові права); роботи і послуги; інформація; нематеріальні особисті блага (ділова репутація); поведінка і дії юридичних та фізичних осіб тощо [27, ст. 177].
На нашу думку, виходячи з предмета правового регулювання загальним об’єктом господарського праває заснована на майні (праві власності, повного господарського відання тощо) господарська діяльність з виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. У разі неспроможності або банкрутства господарюючого суб’єкта у межах загального об’єкта правового регулювання господарського права можна виділити три специфічних родових «підоб’єкта», до яких відсилають норми ГК та регулюються нормами Закону про банкрутство: 1) грошове зобов’язання [23, с. 28]; 2) господарська діяльність та майно боржника визнаного неспроможним; 3) майно (речі) боржника визнаного банкрутом. Звідси ми визначаємо об’єкт правового регулювання, з приводу якого законодавець встановлює спеціальні правила поведінки у Законі про банкрутство. Це, по-перше, майнова діяльність боржника з метою сплати грошових зобов’язань перед кредиторами (відновлення платоспроможності боржника), та, по-друге, – продаж майна боржника, не здатного до майнової діяльності, тобто ліквідація банкрута.
Таким чином, об’єкт правового регулювання визначає зміст правовідносин, що направлені на здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності (санації) боржника або здійснення заходів з ліквідації майна і справ банкрута та припинення його як суб’єкта права.
В. Юридичний зміст правовідносин
неспроможності та банкрутства
Змістом правовідносин, що виникають у процесі організації і здійснення будь-якої діяльності, у тому числі господарської, є суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників, що охороняються державою. В правовідносинах суб’єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог норми права і набуття певних прав і обов’язків (позивач – відповідач, боржник – кредитор, комітет кредиторів – арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник боржника – керуючий санацією тощо).
Суб’єктивне право – це гарантована правом міра можливої або дозволеної поведінки особи. Воно належить суб’єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні. До суб’єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи.
З виникненням конкретних господарських правовідносин суб’єктивні права реалізуються черезправомочність уповноважених осіб, яка складається з таких елементів:
а) можливості діяти особисто (звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство, внесення пропозиції щодо кандидатури розпорядника майна);
б) можливості вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи (вимога кредитора до арбітражного керуючого про скликання зборів кредиторів, вимога комітету кредиторів про подання на затвердження плану санації керуючим санацією);
в) можливості звертатися до компетентних державних органів заради застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов’язків (звернення комітету кредиторів до суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов’язків або про припинення повноважень ліквідатора).
Юридичний обов’язок – це вид і міра належної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб’єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а основу юридичного обов’язку становить закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов’язку – зобов’язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов’язана – повинна виконувати і забезпечувати їх [24, с. 345].
Юридичний обов’язок складається з таких елементів:
а) необхідність здійснення певних дій або утримання від їх здійснення (обов’язок арбітражного керуючого аналізувати фінансовий стан боржника, вести реєстр вимог кредиторів тощо; утримання керівника боржника від укладення угод без погодження з розпорядником майна);
б) необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги, звернені до неї уповноваженою особою (обов’язок керівника боржника виконати вимоги розпорядника майна, обов’язок посадових осіб банкрута передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута ліквідатору);
в) необхідність нести відповідальність за невиконання законних вимог (припинення судом повноважень керівника боржника у разі перешкоджання діям розпорядника майна, усунення арбітражного керуючого від обов’язків за їх неналежне виконання, відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства).
Г. Юридичні факти, що сприяють виникненню та вирішенню відносин неспроможності або банкрутства
Під юридичними фактами розуміють конкретні життєві обставини (дії та події), з якими норми права пов’язують настання певних правових наслідків – виникнення, зміну або припинення правових відносин.
Юридичні факти – це життєві обставини, які:
1) полягають у наявності або відсутності певних явищ матеріального світу;
2) мають конкретний зміст, існують у певному місці і часі;
3) несуть інформацію про стан суспільних відносин, що входять до предмета правового регулювання;
4) мають зовнішній вираз: (абстрактні поняття, думки, духовне життя людини не можуть бути юридичними фактами);
5) прямо або опосередковано передбачені нормами права;
6) зафіксовані у встановленій законодавством процесуальній формі;
7) викликають юридичні наслідки, передбачені нормами права [24, с. 346].
В основі процесуальної діяльності місцевого суду лежать факти, які мають юридичне значення та від наявності яких залежать висновки суду про доведеність фактичних обстави, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог або про інше, – доведеність відсутності фактів, наявність яких заперечувала сторона. Для порушення справи щодо неплатоспроможної особи, наприклад за заявою кредитора, повинні бути наявними такі факти: вимога повинна бути не меншою трьохсот мінімальних заробітних плат (факт наявності грошового зобов’язання); вимога повинна бути підтверджена виконавчими документами (факт безспірності вимоги); вимога не задовольняється боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (факт невиконання вимоги в строк). Зазначені факти в своїй сукупності вказують на неплатоспроможність боржника як підстави для порушення справи, а при їх підтверджені у підготовчому засіданні – підставою для визнання факту неспроможності виконати особою своїх зобов’язань та оголошення конкурсу (публікації оголошення про порушення справи).
Для порушення справи відносно особи відсутнього боржника, щодо якого є дані, які підтверджують факт відсутності керівних органів за місцезнаходженням або факт відсутності підприємницької діяльності тощо заявнику (кредитору) законом надається право ініціювати справу незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань). Для порушення справи про банкрутство достатньо хоча би одного факту, що вказує на ознаки банкрутства. У разі підтвердження за результатами підготовчого засідання факту відсутності керівного органу, відсутності майна та відсутності підприємницької (майнової) діяльності даного боржника (відсутність організації та управління майном та людськими ресурсами) – суд встановлює факт банкрутства боржника та здійснення спрощеної ліквідаційної процедури без оголошення конкурсу (публікації оголошення про порушення справи).
Грошові зобов’язання боржника виникають на підставі цивільно-правових правочинів та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Грошові зобов’язання можуть виникати з трудових відносин щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також із зобов’язань перед державою (ПФУ, ДПІ тощо) по страхових внесках, податках і зборах (обов’язкових платежах). Зміст зобов’язань боржника обґрунтовується кожним кредитором.
Безспірний факт грошового зобов’язання при подачі заяви про порушення справи підтверджується виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Факт наявності грошового зобов’язання перед конкурсними кредиторами встановлюється судовим рішенням (ухвалою), яка виноситься за результатами розгляду заяви кредитора, на підставі поданих ним до суду доказів та доказів, наданих боржником.
Отже, одні факти суд приймає як такі, що не підлягають доказуванню, а інші факти встановлюються, фіксуються та посвідчуються в процесуальному порядку через судові засідання.
За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридичні дії – це вчинки людини, акти державних органів, пов’язані з волевиявленням суб’єктів правовідносин. Юридичні події – це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежать від волі і свідомості людини.
У процесі правового регулювання юридичні дії як основний вид юридичних фактів виступають у різних якостях. Дії є підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання різних правових наслідків. З іншого боку, дії відіграють роль матеріального об’єкта, на який впливають правові відносини і заради яких здійснюється правове регулювання.
За функціональним призначенням юридичні факти поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. Правовстановлюючі факти – це обставини, необхідні для настання правових наслідків.Правоприпиняючі факти – це обставини, які стримують або припиняють розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню правових наслідків. Правозмінюючі факти спрямовані на зміну правовідносин.
В неспроможності усі юридичні дії учасників провадження направляються на досягнення таких юридичних результатів як визнання грошових вимог, затвердження реєстру вимог, утворення представницького органу кредиторів (комітет кредиторів), прийняття рішень, що впливають на умови і порядок організації управління подальшою господарською діяльністю боржника, залучення інвестицій в господарство боржника, прийняття рішення про введення ліквідаційної процедури тощо.
В банкрутстві, наприклад у процедурі провадження щодо відсутнього боржника, банкрут не має майна, не здійснює управлінських та організаційних дій. Ці факти є підставою для здійснення спрощеної процедури ліквідації банкрута. Відсутність такого об’єкту господарського права як діяльність з виробництва товарів (робіт, послуг), відсутність управління юридичною особою та майна вказують на відсутність правового інтересу для кредиторів, оскільки ці об’єкти є предметом конкурсу для кредиторів. Тому законодавець передбачив особливий порядок, який слугує одній меті – припинення юридичної особи та її ліквідація. Лише факт виявлення майна відсутнього боржника може слугувати підставою для відмови від спрощеної процедури ліквідації і переходу до загальних процедур провадження.
Діяльність людини і суспільства відбувається в просторі і часі. Часова тривалість – найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. З цієї причини строк – досить поширена категорія серед юридичних фактів. Функції строків у правовому регулюванні неспроможності та банкрутства надзвичайно різноманітні. В юридичній літературі виділяється попереджувальна функція строків, крім цього, строки виконують стимулюючу функцію, виступають юридичною гарантією захисту прав і виконання обов’язків, стабілізують правове регулювання суспільних відносин. Строки та терміни у неспроможності та банкрутстві визначаються законом (строки для заявлення вимог, присічний (правоприпиняючий) строк, строки процедур тощо), правочином (строки в плані санаційних заходів, строки в мировій угоді тощо) або рішенням суду (строки для здійснення процесуальних дій, продовження строків процедур, строки надання звітів ліквідатором тощо).
Розмежування юридичних фактів на основні і додаткові зумовлено практичним значенням. Основний юридичний факт найбільш повно відображає сутність життєвої ситуації, що потребує правового регулювання. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують та деталізують юридично значущі обставини. Наприклад, основними фактами для визнання банкрутом відсутнього боржника є факт припинення (відсутності) господарської діяльності цього боржника. Всі інші фактичні обставини мають додатковий характер. За наявністю основного факту законодавство допускає дострокове настання правових наслідків банкрутства – ліквідацію боржника за спрощеною процедурою. Банкрутство відсутнього боржника юридичної особи є переплетінням елементів об’єктивного і суб’єктивного, закономірного і випадкового характеру. Тому юридичними фактами є не тільки окремі фрагменти, що характеризують форму і спосіб дійсного існування юридичної особи, а й їх сукупності. Тому в правовому регулюванні відсутнього боржника застосованоскладний юридичний факт, що містить декілька юридично значущих ознак. Так, факт відсутності керівного органа юридичної особи вказує, що юридична особа не може реалізовувати свою правоздатність і дієздатність, оскільки вона не представлена фізичною особою-керівником (суб’єктивний елемент). Неподання звітності до відповідних державних контролюючих органів вказує на факти правопорушень податкового законодавства керівником юридичної особи та дає підстави припустити що керівні органи відсутні або/та підприємницька діяльність припинена (суб’єктивний та об’єктивний елементи).
З погляду на зв’язок з відповідними правовими відносинами юридичні факти поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріальних фактів належать фактичні обставини, що є підставами настання матеріальних правовідносин (виникнення грошового зобов’язання, що не менше трьохсот мінімальних заробітних плат).Процесуальні факти пов’язані з порядком їх реалізації, його розвитком і динамікою (примусове стягнення боргу через виконавчу службу, невиконання зобов’язання понад три місяці, подача заяви про порушення справи про банкрутство, порушення справи про банкрутство, введення відповідних процедур тощо).
Висновки. Предметом правового регулювання господарського права є правовідносини що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між платоспроможними суб’єктами господарювання.
Норми законодавства щодо відновлення платоспроможності боржника та ліквідації банкрута складаються з двох генеральних правових інститутів неспроможності та банкрутства, які є складовими системи галузі господарського права.
Сукупність норм права, що зведені в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» для регулювання правовідносин в межах інститутів неспроможності та банкрутства складають підгалузь права, яка в сучасній теорії номінується правом неспроможності (банкрутства) або конкурсним правом.
Під неспроможністю та під банкрутством розуміються відмінні один від одного інститути права, що різними засобами регулюють різні за своєю спрямованістю правовідносини, які називаються відносинами неспроможності та відносинами банкрутства.
Предметом правового регулювання права неспроможності є правовідносини з управління господарською діяльністю суб’єкта підприємництва після порушення справи про банкрутство з метою відновлення платоспроможності (розпорядження майном, санація, мирова угода).
Предметом правового регулювання права банкрутства є правовідносини з ліквідації банкрута, тобто з управління майном банкрута та його продажу.
Предметом правового регулювання відносин з «відсутнім боржником» є процес припинення (ліквідації) недіючої юридичної особи у якої відсутня майнова основа підприємництва.
Список використаної літератури
1. Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство»: Закон України від 30.06.19919 року №784-ХІV // Голос України. – 31.08.1999р.
2. Тітов М. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. Гайворонського В.М. – Х.: Фірма «Консум», 1997. – 192 с.
3. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. – Видання друге, виправлене і доповнене. – К.:Юридическая практика, 2006. 384с., с.12., Джунь В.В. Теоретико-прикладні проблеми реформування законодавства України про банкрутство. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ – 2009.
4. Афанасьєв Р. Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України.Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Донецьк.: Інститут економіко-правових досліджень НАН України, 2001. – 20 с.
5. Бірюков О. Банкрутство. (курс лекцій) / Бірюков Олександр – К.: Видавництво «Реферат» 2004.– 240с.; Бірюков О.М. Корпоративні групи у транскордонних банкрутствах / О. М. Бірюков // Вісник господарського судочинства. 2008. №4. с.86-90; Бірюков О. М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз: Монографія. – К.: Видавничий центр «Київський університет», 2000. – 163с; Бірюков О.М. Право банкрутства на зламі віків: уроки для України / О.М. Бірюков // Вісник господарського судочинства. №4. 2006. с.173-177.
6. Малига В. А. Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Донецьк, 1999. – 22с.
7. Радзивілюк В. В. Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2001. – 17 с.; Радзивилюк В. Состояние законодательства о банкротстве в Украине и перспективы его гармонизации // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 5 – С. 31–33.
8. Степанов А. А. «Хозяйственно-правовые средства предупреждения банкротства».Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук. Донецк. 2006.
9. Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. – 440 с., с.38; Поляков Б.М. Правове регулювання неспроможності (банкрутства) в зарубіжних країнах (Англії, Німеччині, Росії, США, Франції) / Б. М. Поляков // Санація та банкрутство. 2006. №1. с.144-146; Поляков Б. М. Німецький конкурсний процес / Б. М. Поляков // Санація та банкрутство. 2005. №3. с.94-95; Поляков Б. М. Історичний нарис правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) в Україні / Б. М. Поляков // Санація та банкрутство. 2006. №3. с.60-65; Поляков Б.М. Французький конкурсний процес / Б. М. Поляков // Санація та банкрутство. 2005. №3. с.92-93.
10. Господарський кодекс України / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України, 2003, № 18-22, ст. 144.
11. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
12. Господарський кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. Д. М. Притики, І. В. Булгакової – К: «Юрисконсульт», «Юстініан». – 2010. – 1088 с.ISBN978-966-2968-19-4.
13. Семчик В.И. Имущественные правоотношения в сельском хозяйстве. – К.: Наукова думка, 1984. – с.66.
14. Хозяйственное право: Учеб. / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулина и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912с.
15. Словник української мови [ред. В. О. Винник, Л. А. Юрчук]. – К.: Видавництво „Наукова думка”, 1974. – Т. 5. – 840 с.
16. Великий сучасний російсько-український українсько-російський словник. 150000, – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 752 с.
17. Ожегов С. И. Словарь русского язика / Ожегов С. И. – М. : ООО „Издательский дом „ОНИКС 21 век”, ООО „Издательство „Мир и Образование”, 2003. – 1200 с.
18. Конопльов В. Організаційно-правовий механізм підвищення ефективності управлінської діяльності / В. Конопльов // Право України. – 2005. – № 9. – С. 111–115.
19. Бахрах Д. Н. Административное право / Бахрах Д. Н., Россинский Б. В., Старилов Ю. Н. – М. : Норма, 2007. – 816 с.
20. Адміністративне право України [ред. Ю. П. Битяк]. – Х. : Право, 2000. – 520 с.
21. Сгара Э.В. Использование института мирового соглашения в процедуре банкротства. / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.
22. Джунь В.В. Теоретико-прикладні проблеми реформування законодавства України про банкрутство. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ – 2009.
23. Поляков Б.М. «Правовые проблемы регулирования несостоятельности (банкротства)». Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук. Киев. 2003.
24. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584с. ISВN 978-966-458-095-0.
25. Юридична енциклопедія / [Шемшученко Ю. С., Зяблюк М. К., Горбатенко В. П. та ін.]. – К.: Видавництво «Українська ециклопедія» імені М. П. Бажана. 2003.
26. Енциклопедія цивільного права України / Ін-т держави і права ім.Корецького НАН України; відп. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2009. – 952 с.
27. Цивільний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України, 2003, № 11, ст. 461.
__________________________
Пригуза П.Д. Проблемы предмета регулирования несостоятельности и банкротства в Украине.
Аннотация. Статья посвящена анализу категорий несостоятельности и банкротства как отдельных институтов, формирующих предмет подотрасли хозяйственного права. Вносятся предложения по уточнению предмета правового регулирования неплатежеспособности.
Ключевые слова: неплатежеспособность, несостоятельность, банкротство, предмет права, отрасль права, институт права.
Priguza P.D. The issues of subject of regulation of insolvency and bankruptcy in Ukraine.
Annotation. The article contains the analysis of categories of insolvency and bankruptcy as separate institutions, which form the subject of subbranch of economic (trade) law. The proposals concerning specifications of subject and method of the legal regulation of insolvency are presented
Key words: insolvency, bankruptcy, subject of law, branch of law, institution of law.
Вісник господарського судочинства
Випуск № 1, 2011, стр.106-117.
_03_03.png)
