Логоза Тетяна Богданівна
Керівник апарату господарського суду Херсонської області
Незалежність системи господарських судів від інших гілок публічної влади накладає певну специфіку на здійснення контролю у цій державній системі. Уся історія функціонування судової гілки влади свідчить, що вона має бути онезалежною, але не безконтрольною. Практично можна стверджувати, що категорії незалежності та контролю за діяльністю судів завжди є взаємопов’язаними. Кожна епоха і кожна країна протягом державно-правової епохи по-різному вирішувала цю суперечність. Проте в умовах сьогодення можна стверджувати, що світова спільнота вже виробила деякі (хоча і не до кінця досконалі) стандарти. Фундатором у цій сфері стали судові системи Великої Британії, ФРН і США.
Наприклад, у США проблема адміністративного контролю над діяльністю суду розглядається в контексті незалежності судової гілки влади. На думку С. Брайєра, другим фактором незалежності суду є інститути, що дозволяють судовій системі створювати умови, в яких судді виконують свою роботу. У США існують окружні судові ради, які забезпечують централізацію судового управління та контролюють умови, в яких працюють судді. Окружні судові ради, що складаються з голів судів у рівному співвідношенні з окружних і районних суддів, забезпечують: 1) адміністративний контроль за судовим округом; 2) провадження щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності [1].
Що стосується Європейської спільноти, то для нас слушними будуть вузькі межі адміністративного контролю за суддями, прийняті у ФРН, де службовий нагляд за суддями допускається лише в тому обсязі, в якому він не порушує незалежність судді. Будь-яке втручання (контроль за суддею) під час розгляду конкретної справи не допускається; у разі, якщо суддя вважає, що службовий нагляд порушує його незалежність, він може звернутися до спеціального службового суду [2].
Фактично, світова спільнота, не порушуючи принципу незалежності судової гілки влади, надала суб’єктам публічної адміністрації право адміністративного контролю за судовою гілкою влади – публічним органам суддівського самоврядування або вищим судам над місцевими. При цьому будь-які форми контролю законодавчої, виконавчої державної влади та політичної, ідеологічної, релігійної та ін. публічної влади за судовою гілкою влади не допускаються.
Відповідають зазначеним засадам Конституція та закони України, де задекларовано, що судова влада в Україні є незалежною від законодавчої та виконавчої гілки влади, відповідно про будь-який адміністративний контроль з їх боку за системою господарських судів не може йти мова. Проте система господарських судів не є безконтрольною. Стосовно неї адміністративними контрольними функціями наділено органи суддівського самоврядування – Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Вищий господарський суд України, суддів, що обіймають адміністративні посади в господарських судах. Щодо Вищої кваліфікаційної комісії суддів України влучно зазначає Голова Вищого господарського суду України Татьков В.І., що однією з особливих функцій, покладених на неї, є контролююча [3, с. 9-11].
Теоретичні засади публічного контролю в адміністративному праві є добре розробленими. Контроль – це процес визначення, оцінювання й інформації про відхилення дійсних значень від заданих або їх збіг і результати аналізу. Контролювати можна мету, хід виконання плану, прогнози, розвиток процесу. Контрольна інформація використовується в процесі регулювання. Тим самим, на думку вчених у галузі господарського права, можна говорити про доцільність об’єднання планування і контролю в єдину систему управління – планування, контроль, звітність [4, с. 247].
Контроль стає можливим завдяки наявності суб’єкта, об’єкта управління та взаємозв’язку між ними. Відповідно контроль як тип відносин є ставленням суб’єкта до власної діяльності або до діяльності інших суб’єктів з погляду дотримання певних норм. За допомогою контролю суб’єкт управління отримує інформацію для коригування управлінської діяльності. Діяльність об’єднаних у певну структуру суб’єктів контролю, спрямована на досягнення управлінських цілей і заснована на використанні принципів, типів, методів і технологій контролю, визначається як процес контролю. Об’єктами контролю є цілі, стратегії, процеси, функції та завдання, параметри діяльності, управлінські рішення, організаційні формування, їх структурні підрозділи та окремі виконавці. Взаємопов’язана сукупність суб’єкта контролю, контрольних дій та контрольованого об’єкта є організаційною системою контролю. З погляду організаційного взаємозв’язку суб’єкта контролю та контрольованого об’єкта розрізняють такі види контролю: внутрішній (внутрівідомчий) і зовнішній (надвідомчий). Внутрішній контроль здійснюється за діяльністю органів, які перебувають в адміністративній підпорядкованості (у більшості випадків це інспектування). Зовнішній контроль здійснюється органами, наділеними контрольними повноваженнями щодо організаційно непідпорядкованих об’єктів і переважно стосується одного з аспектів їхньої діяльності [5, с. 74].
О.М. Коротун наголошує на особливій ролі внутрішньоорганізаційного контролю, який здійснюється органами суддівського самоврядування. Здійснений ним аналіз контрольних повноважень органів суддівського самоврядування свідчить про їх тісний зв’язок з управлінською функцією, що реалізується цими органами: «Управлінські функції зборів суддів з питань внутрішньої діяльності суду опосередковано можуть реалізовуватися шляхом контролю за роботою конкретних суддів – зокрема тих, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, працівників апарату суду; через систему обрання делегатів на відповідні конференції суддів та на з’їзд суддів України; ініціювання скликання зборів, конференцій суддів» [6, с. 95; 7, с. 184].
Таким чином, однією з форм адміністративного контролю є заходи, що здійснюються органами суддівського самоврядування за роботою конкретних судів та суддів, які обіймають адміністративні посади в господарських судах, працівниками апарату суду.
Слушним доповненням у цьому контексті є акцентування Р.В. Ігоніним на контролюючій функції Ради суддів України щодо організаційного забезпечення діяльності судів – контролю за діяльністю Державної судової адміністрації України. На його погляд, розглядувана контрольна діяльність підпадає під ознаки адміністративного контролю і є багато в чому подібною до контролю, який здійснюється вищими органами виконавчої влади стосовно нижчих. Крім того вчений вважає, що заслуговують на увагу повноваження зборів місцевих, апеляційних судів, зборів суддів Вищого спеціалізованого суду та суддів Верховного Суду України, які стосуються ухвалення обов’язкових рішень для суддів та працівників певного суду за результатами обговорення питань внутрішньої діяльності суду чи роботи окремих суддів і працівників апарату суду, а також ті, які безпосередньо стосуються визначення спеціалізації суддів і реалізації контрольної функції.
Таким чином, однією з форм адміністративного контролю в системі господарських судів є організаційний контроль органів суддівського самоврядування за забезпеченням діяльності господарських судів Державною судовою адміністрацією України.
Ще однією з форм адміністративного контролю є внутрішньоорганізаційний контроль, який здійснюється Вищим господарським судом України над місцевими та апеляційними господарськими судами.
Наочним прикладом такого адміністративного контролю є заходи, передбачені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 1 «Про підсумки роботи господарських судів України у 2011 році та завдання на 2012 рік». Зокрема у них ставиться завдання головам господарських судів забезпечити контрольні заходи у таких сферах: законності та дієвості розгляду скарг на дії суддів і працівників апарату суду; контролю за дотриманням процесуальних норм при розгляді справ; стосовно підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів; реалізації норм законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію» та «Про захист персональних даних»; аналізу помилок, зроблених суддями у здійсненні правосуддя; організаційних питань роботи судів і суддів; контролю за дотриманням вимог законодавства про державну службу та про боротьбу з корупцією; навчання суддів за окремими категоріями справ – наприклад, з питань застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; роботи автоматизованої системи документообігу суду; навантаження суддів і дотримання їхньої спеціалізації при розподілі справ автоматизованою системою документообігу; судової статистики; вивчення та узагальнення судової практики в господарських справах з метою однакового застосування норм права господарськими судами; проблем формування позитивного іміджу суду в суспільстві [8; 11-14].
За таких обставин, вагомим чинником адміністративної діяльності у системі господарських судів є адміністративний контроль, що здійснюється Вищим господарським судом України за місцевими та апеляційними господарськими судами з широкого кола питань, що безпосередньо не стосуються здійснення господарського судочинства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
_03_03.png)
