П.Д. Пригуза
кандидат юридичних наук,
суддя господарського суду Херсонської області
РЕЄСТР ВИМОГ КРЕДИТОРІВ:
ПРОБЛЕМИ СКЛАДАННЯ, ВЕДЕННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ
Статтю присвячено аналізу проблем законодавчого регулювання та практики складання, ведення реєстру вимог кредиторів і застосування його відомостей під час провадження у справі про банкрутство.
Ключові слова: неплатоспроможність, реєстр вимог кредиторів, право банкрутства, конкурсне право, конкурсний процес.
В Україні з 18 січня 2013 року набрала чинності нова редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі ЗУВБ, Закон) від 22.12.2011 року [1]. За більше ніж вісім місяців застосування суб’єктами права України цього Закону практика показує деякі проблеми, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію прав і обов’язків учасників цих правовідносин. Окремі питання правового регулювання обліку відомостей реєстру та їх значення досліджувалися українськими вченими Поляковим Б.М., Джунем В.В., Бірюковим О.М. та іншими. Між тим, комплексне дослідження реєстру, його форми, змісту і правового значення є недостатнім.
Метою даної статті є аналіз теоретичних, правових та практичних питань щодо складання, ведення та застосування на практиці відомостей реєстру, визначення їх юридичного та економічного значення задля покращення практики конкурсного провадження: визначення поняття «реєстр вимог кредиторів», зміст терміна «ведення реєстру вимог» тощо.
Реєстр вимог кредиторів як юридичний та фінансовий акт
Не дивлячись на важливість реєстру та його значення для організації справи та вирішення питань конкурсного управління боржником, у ЗУВБ не надається визначення поняття «реєстр вимог кредиторів» та не наведено чіткого порядку його «ведення». Юридичні норми, що регулюють умови і порядок формування реєстру вимог кредиторів викладені у різних статтях ЗУВБ, а тому для їх осмислення і осягнення необхідно виходити з системного аналізу змісту Закону, відповідних Методичних рекомендацій Державного органу з питань банкрутства [2] та інших актів законодавства.
Реєстр, як правовий термін походить від латинського regestra, польського rejestr, що означає список, перелік.
Енциклопедичне визначення терміну реєстр таке, – це форма матеріального відображення результату реєстрації у вигляді списку, показника, певної бази даних, спеціально зброшурованої, прошнурованої та скріпленої печаткою книги або журналу, іншого облікового документа, що містять необхідні відомості стосовно об'єкта, предмета, факту, явища або події, які фіксуються (реєструються) з метою обліку і надання їм статусу офіційно визнаних актів [3].
У діючих нормативних та законодавчих актах України [4] під реєстром розуміється інформаційна (або автоматизована інформаційно-телекомунікаційна) система, призначена для зберігання, обробки даних, які містять передбачені Законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку осіб, які мають визначені Законом права.
Основними завданнями реєстру відповідно до законодавства є: ведення персоніфікованого обліку осіб, для яких він створений; складання списків осіб для здійснення (реалізації) ними своїх прав та виконання обов’язків.
База даних реєстру та будь-яка її частина можуть використовуватися лише для цілей, передбачених спеціальним Законом.
Основними засадами (принципами) ведення реєстру є: законність і пріоритет прав особи; загальний характер; повнота відомостей; достовірність відомостей; однократність включення до нього особи; постійність; публічний характер; поновлювальність відомостей; захищеність.
Повнота і цілісність відомостей реєстру забезпечуються внесенням до бази даних реєстру повного обсягу відомостей про особу, передбачених Законом, їх коректністю, а також веденням бази даних реєстру по єдиній формі (формату).
Публічний характер реєстру забезпечує доступність для кожного учасника провадження відомостей реєстру в обсязі та в порядку, встановлених Законом, а також інші передбачені Законом форми публічного контролю за дотриманням засад ведення реєстру.
Захищеність реєстру означає забезпечення захисту бази даних реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом.
В науковій та навчальній літературі реєстр визначається як пасив боржника, що сформований в порядку, визначеному Законом [5, с. 315-319].
Отже, теоретично реєстр – це відповідний документ до якого записано певний перелік відомостей, що зберігаються та використовуються відповідно до закону чи положення.
У справі про банкрутство центральне місце займає процес виявлення кредиторів і формування реєстру вимог кредиторів, що здійснюється на етапі попереднього провадження. Скликання кредиторів до конкурсу здійснюється через оприлюднення інформації про порушення справи про банкрутство стосовно боржника, яке є публічним оголошенням про відкриття конкурсу (змагання). До участі у конкурсі запрошуються лише персональні учасники – кредитори з вимогами, що виникли до дня порушення справи про банкрутство, що визначають цей конкурс як закритий (ч. 3 ст. 1150 ЦК України). Учасники конкурсу відповідно до приписів ЗУВБ називаються конкурсними кредиторами. Умови конкурсу визначаються спеціальними нормами ЗУВБ. Предметом конкурсу є особа боржника (юридична особа), майно боржника та пов’язані з ним права господарського використання підприємства (бізнесу) з метою відробітку боргу [6, с 11, 35] та інші об’єкти прав.
Реєстр є основою для визначення суб’єктного складу учасників провадження (сторін та інших), їх правового статусу (прав та обов’язків), формування органів самоуправління кредиторів (зборів та комітету кредиторів), визначення усіх зобов’язань боржника та його майнового становища тощо. Після затвердження реєстру завершується головний етап підготовки боржника і учасників провадження до підсумкового засідання [1, ст.ст. 25-27] де вирішується питання переходу до однієї з головних процедур розв’язання проблем неплатежів боржника – його санації, ліквідації або мирової угоди.
У справі про банкрутство, виходячи із змісту Закону, реєстр ведеться для досягнення декількох цілей.
По-перше, основна мета реєстру – визначення на певну дату переліку кредиторів та кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору [1, ч. 2 ст. 25]. В цій частині реєстр слугує визначенню статусу та основних процесуальних прав і обов’язків сторін у справі (незабезпечений пасив).
По-друге, - виявлення чіткого переліку зобов’язань боржника. Зобов'язання – це заборгованість (пасив) підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства. Ухвала, як юридичний факт визначення зобов’язань боржника зумовлює необхідність здійснити певну господарську операцію, яка викликає зміни в структурі зобов'язань підприємства-боржника. Це означає, що ухвала є правовою підставою для внесення змін (виправлення) у відповідні реєстри (регістри) бухгалтерського обліку боржника, що в сукупності із встановленими господарським судом фактичними даними у справі впливає на баланс підприємства, який відображає на певну дату активи, зобов’язання та власний капітал підприємства [7]. В цій частині реєстр слугує визначенню статусу і процесуальних прав заставних та привілейованих кредиторів, а також конкретного майна, на яке не мають прав конкурсні кредитори (забезпечений пасив).
Зміст реєстру вимог кредиторів
У попередньому засіданні господарський суд розглядає усі заяви, що надійшли з вимогами до боржника, незалежно від статусу кредитора, незалежно від того, чи є заперечення стосовно цих вимог з боку боржника [8] чи інших учасників провадження та незалежно від складу грошових зобов’язань і черговості їх задоволення.
Відповідно до Закону визначаються об’єкт, суб’єкти, предмети та факти, які фіксуються (реєструються) з метою обліку.
Об’єктом реєстрації є боржник і його зобов’язання.
Суб’єктами, які реєструються є кредитори усіх категорій (конкурсні, забезпечені, привілейовані).
Предмети, що реєструються – майно боржника, яким забезпечені зобов’язання боржника, а також зобов’язання інших осіб, для яких боржник є майновим поручителем (згідно з заявами, даними обліку боржника та державним реєстром застав). Зазначені майнові активи є об’єктами чужих прав і не включаються ні до конкурсної маси ні до ліквідаційної маси.
Обов’язок складання [1, ч. 9 ст. 16] та ведення [1, ч. 3 ст. 22] реєстру покладається на розпорядника майна, який за встановленою формою вносить до реєстру [1, абзац перший ч. 8 ст. 23] відомості щодо вимог конкурсних кредиторів, визнаних боржником або господарським судом. Також він окремо до реєстру [1, абзац другий та третій ч. 8 ст. 23] вносить відповідні переліки відомостей, визначених законом: перелік забезпечених кредиторів; перелік майна заставленого та/або обтяженого у інший спосіб; перелік привілейованих кредиторів.
Порядок складання реєстру відповідно полягає у здійснені таких дій:
Отже, по-перше, виходячи з наведених норм права слід відрізняти власне реєстр вимог кредиторів, у який вносяться лише відомості про вимоги конкурсних кредиторів, що становлять основну частину його грошових зобов’язань. Ці кредитори за Законом приймають у справі активну роль, є стороною у справі та отримують за результатами конкурсу частину прав власника боржника (органів управління) і в подальшому впливають на юридичну долю самого боржника та його майна шляхом прийняття рішень щодо управління боржником та розпорядження його майном через санацію або ліквідацію боржника. Ця частина відомостей та відомості боржника про майно, вільне від забезпечення у сукупності називається конкурсною масою.
По-друге, певна частина відомостей, що обліковується окремо, - це інформація, яка, знаходячись поряд з реєстром, має більш практичне значення ніж юридичне. Ці відомості містять перелік майнових зобов’язань боржника, які забезпечені заставою його майна, та осіб, на користь яких воно обтяжене. Такі кредитори не є стороною у справі, є пасивними учасниками провадження з правом дорадчого голосу. Приймаючи рішення про санацію боржника, наприклад, конкурсні кредитори обов’язково мають враховувати інтереси забезпечених кредиторів і узгоджувати з ними свої плани [1, ст. 30], при продажу майна кошти від продажу використовуються для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує [1, ч. 4 ст. 42] тощо. Сукупність зазначених відомостей утворює так звані в теорії конкурсного права «зобов’язання конкурсної маси».
Як видно з наведеного, реєстр містить список кредиторів за їх категоріями та список майна боржника, яке є предметом застави. Дані реєстру використовуються лише для визначення прав кредиторів щодо управління об’єктами їх правових інтересів. Для конкурсних кредиторів – це право управління юридичною особою-боржником, його трудовими і майновими ресурсами та розпорядження ними. Для забезпечених кредиторів – це індивідуально-визначене майно, що є об’єктами їх прав, як предмети забезпечення їх вимог до боржника.
Ухвала господарського суду про затвердження реєстру, по своїй правовій природі є таким же судовим рішенням, яким у позовному провадженні стягується сума боргу з зобов’язаної особи. Це рішення є обов’язковим для виконання учасниками справи та іншими особами. Ухвала є юридичним фактом, з яким виникають, змінюються та припиняються правові відносини як для учасників провадження у справі, так і для необмеженого кола інших учасників суспільних відносин, що виникли або будуть виникати за участю боржника. Реєстр є необхідною умовою для застосування диспозиції багатьох інших норм права, та руху справи. Боржник, наприклад, має право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів лише після затвердження реєстру [1, ч. 9 ст. 23]. Право вирішального голосу у зборах та комітеті отримують лише кредитори, вимоги яких визнані господарським судом та внесені до реєстру (власне реєстру, а не окремо до нього) [1, абзац другий ч. 1 ст. 26] тощо.
Ведення реєстру та внесення змін до реєстру
Законодавець вводить імперативну норму [1, ч. 2 ст. 25], яка встановлює особливий порядок внесення змін до реєстру вимог. Так, Законом визначено, що внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів здійснюється виключно у таких випадках: 1) за наслідками перегляду ухвали господарського суду в апеляційному та касаційному порядку; 2) за нововиявленими обставинами; 3) у разі правонаступництва. За способом правового регулювання правила поведінки ця норма є заборонною, оскільки встановлює юридичний обов’язок утримуватися від певних дій, тобто встановлює заборону будь-яким особам, в тому числі арбітражному керуючому, вносити зміни до реєстру вимог кредиторів, який затверджено господарським судом.
Вищий господарський суд України висловлює правову позицію, що розгляд грошових вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі здійснюється судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі ст. 23 Закону. За результатами розгляду грошових вимог кредиторів господарським судом затверджується реєстр вимог кредиторів і формуються представницькі органи кредиторів [8, абзац третій п. 29].
Зазначені норми права, що визначають випадки внесення змін до реєстру вимог кредиторів вважаються вичерпними. Ними встановлюються обов’язок, повноваження і межі «ведення реєстру» арбітражним керуючим.
Приписами ЗУВБ встановлюється, між тим, ще декілька випадків, коли виникає необхідність переглянути реєстр [1, ст. 38] або внести до нього зміни – за результатами додаткового виявлення конкурсних кредиторів, які заявляють свої грошові вимоги після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом за зобов'язаннями боржника, що виникли з дня порушення справи про банкрутство, а також у разі, коли забезпечений кредитор під час провадження подасть заяву про відмову від забезпечення [1, абзац 2 ч. 2 ст. 23].
Діяльність з ведення реєстру у справі включає в себе такі дії:
Аналогічні вимоги до реєстру вимог кредиторів і внесення до нього змін містяться в іноземних законодавствах. Наприклад, російським законом про банкрутство [10, ч. 6 ст. 16] встановлено, що вимоги кредиторів включаються в реєстр та виключаються з нього виключно на підставі судових актів, що набрали законної сили. Що ж стосується вимог про виплату вихідної допомоги та оплату праці осіб, що працюють за трудовим договором, то вони включаются в реєстр самостійно арбітражним керуючим. Але виключення цих вимог з реєстру здійснюється виключно на підставі судових актів.
Відповідно до німецького закону [11, § 174-177] кожна вимога кредитора перевіряється судом в спеціальному засіданні та заноситься до реєстру конкурсним керуючим. Зміни щодо відомостей реєстру вносяться в такому ж порядку.
Російський та німецький закони не передбачають фіксації в реєстрі будь-якого майна боржника, до нього вносяться лише відомості про підстави виникнення грошового зобов’язання боржника.
Перегляд реєстру в ліквідаційній процедурі
Законодавець у цій редакції ЗУВБ, як і в попередній його редакції, не встановив порядку розгляду вимог кредиторів та затвердження реєстру у ліквідаційній процедурі. Цей недолік Закону виправив Вищий господарський суд України, вказавши, що порядок розгляду грошових вимог здійснюється в порядку ст. 23 Закону із затвердженням реєстру вимог кредиторів та формуванням представницьких органів кредиторів. В той же час, слід мати на увазі, що ст. 23 Закону унормовує діяльність арбітражного керуючого та дії кредиторів щодо порядку і форми заявлення вимог до боржника та їх розгляду. Заяви з грошовими вимогами, що виникли після порушення справи про банкрутство, пред’являються протягом двох місяців. Конкурсні кредитори, вимоги яких розглянуті і включені до реєстру за результатами попереднього засідання в процедурі розпорядження майном, фактом оприлюднення відомостей про визнання боржника банкрутом не зобов’язані до подачі нових заяв. Це правильно, оскільки мета оприлюднення відомостей полягає у скликанні нових кредиторів до участі у конкурсних процедурах.
На практиці може статися так, що частина грошових вимог кредиторам була сплачена у процедурах провадження. Тут виникає питання, чи розглядає господарський суд вимоги усіх конкурсних кредиторів, що включаються до реєстру, та чи підлягає перегляду розмір вимог кредиторів раніше включених до реєстру?
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону у такому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів і вирішує питання про затвердження реєстру. Оскільки Законом в ліквідаційній процедурі не визначено іншого порядку, то застосовуються приписи ст. 25 ЗУВБ, які визначають процесуальний (судовий) порядок розгляду вимог кредиторів та формування реєстру. Системний підхід до оцінки алгоритму формування, розгляду і затвердження реєстру (ст.ст. 23,25 Закону) приводить до висновку, що судом в ліквідаційній процедурі повинен затверджуватися реєстр вимог конкурсних кредиторів, як єдиний цілісний документ, а не доповнення до реєстру з вимогами нових кредиторів. Затверджений реєстр має відображати фактичний стан грошових зобов’язань боржника, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку боржника, заявах кредиторів і їх юридичній оцінці судом на день його затвердження.
Законодавець при встановленні випадків внесення змін до реєстру керувався принципом, що є загальним для будь-яких реєстрів – принципом поновлювальності реєстру. Це означає, що періодично або за певною ініціативою реєстр має піддаватися актуалізації щодо відомостей, внесених до нього (внесення чи знищення записів, зміну чи уточнення даних реєстру) у строки та в порядку, що встановлені Законом.
ЗУВБ, з віднесенням поточних кредиторів до категорії конкурсних, закріпив норму права, яка вже склалася в цих суспільних відносинах при застосуванні попередньої редакції Закону та в практиці господарських судів України. Очевидно, що завданням суду є приведення в порядок стану цивільно-правових та фінансових відносин боржника з усіма своїми кредиторами і справедливого розподілу залишків майна. Ухвала про його затвердження юридично закріплює повний перелік зобов’язань банкрута на час перегляду реєстру, що для ліквідатора має значення як акт затвердження пасиву проміжного ліквідаційного балансу, який відповідно до ч. 8 ст. 111 ЦК України складається з двох частин: 1) відомостей про склад майна юридичної особи, що ліквідується; 2) перелік вимог кредиторів.
Тут мають застосовуватися загальні норми Закону, які встановлюють, що кредитором є юридична або фізична особа які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Право голосу залежить від наявного матеріального права. Це правило є принциповим. Вказаний принцип є справедливим, його дотримання буде мати позитивний вплив на правовий порядок під час провадження, покращить дисципліну з боку арбітражного керуючого, членів комітету кредиторів та інших учасників провадження, загострить дух конкуренції (суперництва, конкурсу) між інтересами кредиторів та боржника.
Родові плями Закону
Слід зазначити, що термін «окремо внести до реєстру відомості про вимоги», як і в попередній редакції Закону є невдалим. Судова практика сприймала слова «окремо внести до реєстру» не як дію ліквідатора щодо окремого обліку вимог, а як норму, з якої випливають нові права учасника провадження. При цьому, терміну «окремо» не надавалося ніякого юридичного значення. Висновок робився такий: якщо «до реєстру», то, значить – у реєстр, що автоматично наділяло усіх кредиторів, і конкурсних, і заставних, правом вирішального голосу. Застосування, наприклад, терміну «окремий реєстр» чи «окремий перелік» з вимогами забезпечених та привілейованих кредиторів зняв би цю проблему, встановив би єдине розуміння наявності двох реєстрів: основного реєстру – з основними зобов’язаннями боржника перед конкурсними кредиторами, а також окремого реєстру (переліку, списку) – з вимогами кредиторів позачергових та інших вимог, штрафних санкцій, зобов’язань маси (майна чужих прав) тощо.
Висновки:
На підставі досліджених нами даних ми можемо зробити наступні висновки.
Список використаних джерел.
Пригуза П.Д. Реестр требований кредиторов: проблемы составления, ведения, использования.
Анотация. Статья посвящена анализу проблем законодательного регулирования и практики формирования и ведения реестра требований кредиторов и использования его базы данных в деле о банкротстве.
Ключевые слова: неплатежеспособность, реестр требований кредиторов, право банкротства, конкурсное право, конкурсный процесс.
Priguza P.D. Register of Creditor's Claims: problems in drafting, registering and application.
Annotation. The article contains the analysis of problems in legal regulation and practice of the Register of Creditor's Claims drafting, managing and application of it's data during the proceedings in bankruptcy cases.
Key words: insolvency, Register of Creditor's Claims, bankruptcy, bankruptcy law, bankruptcy proceedings.
Опубліковано в журналі «Вісник господарського судочинства» № 1. – 2014.
_03_03.png)
