Голова господарського суду
Херсонської області,
кандидат юридичних наук
М.К. Закурін
Про практику розгляду Господарським судом Херсонської області скарг на дії, бездіяльність та рішення органів Державної виконавчої служби у 2012 – 2013 роках
При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, органів державної виконавчої служби суди керувалися положеннями статей 40, 55, 56 Конституції України; статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"); міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); законами України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження", Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5; Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, іншими нормативно-правовими актами, які врегульовують ці питання.
Враховуючи положення діючого законодавства щодо можливості оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до судів різних юрисдикцій, необхідно зазначити наступне.
Юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, органів ДВС залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню органами ДВС.
У порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС підлягають розгляду, якщо підлягає виконанню рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене відповідно до ЦПК (стаття 383 ЦПК).
У цьому ж порядку до судів мають оскаржуватися й дії та бездіяльність органів ДВС під час виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу та інших третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень видано судами цивільної юрисдикції (розділи VII-1, VIII ЦПК).
Скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС, органів ДВС під час виконання судових рішень, ухвалених господарським судом відповідно до ГПК, підлягають розгляду господарськими судами (стаття 121-2 ГПК).
Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", враховуючи положення статті 121-2 ГПК, роз'яснено, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає лише місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от: звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо). Оскільки прийняття органами ДВС, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає відповідно до статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до зазначених судів (пункт 9.1).
Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законодавством не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (стаття 181 КАС).
У пункті 6 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" надано роз'яснення, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.
Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, яка не виконана самостійно боржником, є підставою для її примусового виконання.
В цьому ж пункті постанови пленуму ВАСУ з посиланням на пункт 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" зазначається, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Також зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Натомість при вирішенні скарг на рішення, дії або бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання судових рішень за зведеним виконавчим провадженням слід керуватись статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження", пунктами 3.8 - 3.9.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 489/20802 від 2 лютого 2012 року.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.
Вирішуючи питання щодо розмежування юрисдикції оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень за зведеним виконавчим провадженням, слід керуватися наступним.
У пункті 20 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" та пункті 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" було роз'яснено, що за змістом частини першої статті 121-2 ГПК скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим господарським судом, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу. Розгляд таких скарг здійснюється господарськими судами за правилами ГПК.
Оскільки прийняття органами ДВС, її посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає відповідно до статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до зазначених судів.
Якщо у відповідній скарзі йдеться про оскарження дій (бездіяльності) органу ДВС у зведеному виконавчому провадженні, то вона підлягає розглядові господарським судом у тій частині, яка стосується виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду, але не загального суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ.
Що стосується строку звернення до суду для оскарження дій або бездіяльності та рішень органів ДВС необхідно зазначити, що право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (частина перша статті 121-2 ГПК). Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 53 ГПК).
Проте не завжди державний виконавець здійснює передбачену відповідним законом дію або приймає постанову у виконавчому провадженні у визначений строк. У такому разі слід керуватися тим, чи зазначений в законі строк здійснення певної дії державним виконавцем, чи ні. Так, у статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що після визнання незаконною чи скасування постанови державного виконавця про закінчення або повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. У такому разі якщо строк в законі зазначений, але по закінченню цього строку дію, яку державний виконавець зобов'язаний був здійснити, він не здійснив, то таку поведінку державного виконавця слід розцінювати як відмову у здійсненні дії і відповідно до статті 121-2 ГПК обчислювати строк оскарження і початок його перебігу.
Якщо ж обов'язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не зазначені, то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим.
Нездійснення посадовою особою (державним виконавцем) своїх обов'язків, покладених на неї законом, не повинно будь-яким чином призводити до порушення чи обмеження прав суб'єктів права на оскарження її незаконних дій.
Пропуск зазначених строків, які визначаються як процесуальні строки, не є підставою для відмови у прийнятті скарги, оскільки вони можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин і на них поширюються правила статті 53 ГПК. Тому скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення.
Слід також мати на увазі, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб, який судам і потрібно враховувати, а не загальний строк, визначений статтею 121-2 ГПК.
Наприклад, десятиденний строк обчислюється з моменту одержання заявником копії відповідної постанови: про відмову у відкритті виконавчого провадження (стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження"), про повернення стягувачу виконавчого документа (стаття 47 Закону України "Про виконавче провадження"), про закінчення виконавчого провадження (стаття 49), про арешт коштів чи майна боржника (стаття 57 Закону України "Про виконавче провадження"), з дня отримання повідомлення про результати рецензування оцінки майна боржника (частина четверта статті 58 Закону України "Про виконавче провадження").
В господарському судочинстві наявна специфічність суб’єктного складу сторін оскарження. Зокрема, суб'єктний склад сторін спору про оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС регламентується нормами ГПК і Закону України "Про виконавче провадження".
Так, відповідно до статті 121-2 ГПК право на звернення зі скаргою до суду мають стягувач, боржник або прокурор.
В свою чергу, відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Згідно зі статтею 9 згаданого Закону сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.
Зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду має право звернутися прокурор не лише як сторона виконавчого провадження, статусу якої він набуває при відкритті виконавчого провадження за його заявою у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді (частина перша статті 7, пункт 2 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження"), а й при здійсненні представництва в суді особи, яка є стороною виконавчого провадження (пункт 2 частини першої статті 5 Закону України "Про прокуратуру").
Інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначені у статті 7 Закону України "Про виконавче провадження", мають право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами ГПК до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина четверта статті 82 Закону України "Про виконавче провадження").
Не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб). Такі скарги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Проведене в Господарському суді Херсонської області узагальнення практики розгляду скарг на дії, бездіяльність та рішення органів Державної виконавчої служби у 2012 – 2013 роках засвідчило наявні помилки у сприйнятті деякими суб’єктами оскарження підсудності скарг.
Так, питання про підсудність розгляду скарг повинна вирішуватися згідно зі статтею 121-2 ГПК, в якій хоча прямо і не передбачено цього, але необхідно враховувати її основні положення щодо розгляду скарги тим судом, який прийняв рішення, а також викладені вище правові підходи.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржником є юридична особа, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.
Крім того, право вибору місця виконання між кількома відділами ДВС, які можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.
Як слідує з приписів статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.
Згідно з частиною 2 статті 121-2 ГПК неявка в судове засідання стягувача, боржника, прокурора чи органу ДВС, яким повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги.
У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб ДВС предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС.
Про прийняття скарги, яка належним чином оформлена, суд зобов'язаний повідомити відповідну ДВС та сторони шляхом направлення відповідної ухвали.
Статтею 121-2 ГПК не встановлено строку розгляду скарги, а тому, враховуючи ефективність та своєчасність розгляду скарги з метою запобігання небажаному розвитку виконавчих процедур згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини строк розгляду скарги повинен бути розумним.
Крім того, виконання судових рішень - це заключна стадія господарського процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а тому згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.
Враховуючи названі положення щодо розумності строку розгляду скарг, судами всі скарги розглянуті у місячний строк.
Показники роботи суду по розгляду скарг наступні. Так Господарським судом Херсонської області у 2012 році розглянуто 62 скарги, протягом 2013 року – 77, що вказує на деяке збільшення поданих та розглянутих скарг.
Аналізуючи скарги за предметом слід зазначити, що вони є різноманітними, як от оскарження:
- постанов про відкриття виконавчого провадження;
- постанов про відмову у відкритті виконавчого провадження;
- постанов про накладення арешту;
- постанов про закриття виконавчого провадження;
- постанов про закінчення виконавчого провадження;
- постанов про стягнення виконавчого збору;
- бездіяльності, яка проявляється у тривалому здійсненні виконавчого провадження.
За результатами розгляду скарг у 2012 році повністю задоволено вимоги скаржників у 8 скаргах, частково задоволено у 12 скаргах, відмовлено у 32 скаргах, 5 скарг залишено без розгляду та у 5 скаргах припинено провадження.
За результатами розгляду скарг протягом 2013 року повністю задоволено вимоги скаржників у 32 скаргах, частково задоволено у 11 скаргах, відмовлено у 23 скаргах, 7 скарг залишено без розгляду та у 3 скаргах припинено провадження.
В апеляційному порядку оскаржено у 2012 році 16 ухвал суду, за результатами розгляду яких 7 судових рішень залишено без змін, 4 скасовано, 1 змінено.
Протягом 2013 року в апеляційному порядку оскаржено 27 ухвал суду, за результатами розгляду яких 22 судових рішень залишено без змін, 2 скасовано.
В касаційному порядку оскаржено у 2012 році 5 судових актів цієї категорії, якими залишені без змін 4 попередні судові рішення, та у одній справі скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду та залишено в силі ухвалу господарського суду Херсонської області.
Протягом 2013 року в касаційному порядку оскаржено 4 судових актів цієї категорії, якими залишені без змін 4 попередні судові рішення.
Як видно з наведених показників, якість судочинства по розгляду скарг у 2013 році поліпшилася, що вказує на якісний їх розгляд суддями.
_03_03.png)
