Павло Пригуза
кандидат юридичних наук,
Альона Пригуза
юрист
Ліквідація боржника за ст. 95 Закону про банкрутство:
продовження теми
Після публікації у газеті «Закон і бізнес» № 9 за 1-7 березня 2014 року статті «Чи слід іти до суду при ліквідації, якщо в боржника немає майна» нами отримали чимало відгуків від спеціалістів з питань банкрутства. Враховуючи питання та пропозиції колег до теми, що висвітлювалася, ми пропонуємо продовжити тему пошуку шляхів подолання проблем ліквідації юридичної особи-боржника за ст. 95 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», далі - Закон.
У статті ми означили поняття добровільної ліквідації, окреслили межі виконання ліквідатором своїх обов’язків у цивільно-правовій процедурі ліквідації юридичної особи, визначили мінімально-достатні дії та юридичні факти для переходу до процедури банкрутства і докази для прийняття господарським судом до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується. Виходячи з основних висновків, зроблених на підставі аналізу діючих норм права та практики, нами зроблено обґрунтовані висновки, що за правилами і принципами добровільної ліквідації припиняється лише платоспроможна юридична особа.
Окрім того, стосовно неплатоспроможної юридичної особи, що ліквідується, ми дійшли таких висновків.
По-перше, неплатоспроможна юридична особа після факту складання проміжного ліквідаційного балансу має ліквідовуватися обов’язково і лише в порядку, встановленому законом про банкрутство. При цьому за законом про банкрутство ліквідується не будь-яка юридична особа, а лише така, майновий стан якої відповідає буквальному змісту ч. 4 ст. 11 та ч. 1 ст. 95 Закону, тобто наявного майна якої достатньо для покриття судових витрат, але не достатньо для повної оплати боргових зобов’язань, що називається частковою оплатністю боргів.
По-друге, неплатоспроможна юридична особа, у якої відсутнє майно, або його недостатньо для покриття судових витрат (мізерність маси), не є суб’єктом конкурсного права та не може ліквідуватися за правилами Закону про банкрутство. Така юридична особа називається неконкурсоздатною.
Для ліквідації неконкурсоздатної юридичної особи нами запропоновано такий алгоритм дій для її припинення:
– ліквідатор за кошти боржника чи його власника сплачує судовий збір та подає до суду заяву про порушення справи про банкрутство, таким чином виконуючи обов’язок, передбачений абзацом третім ч. 5 ст. 11 Закону;
– господарський суд приймає заяву до розгляду та призначає підготовче судове засідання, в якому констатує два факти, що мають юридичне значення: факт відсутності майна та факт, що прямо випливає з першого і має правову підставу ч. 5 ст. 112 ЦК, – факт погашення вимог кредиторів через відсутність майна. Ці юридичні факти вважаються достатніми для винесення судом ухвали про відмову в порушенні справи про банкрутство такої юридичної особи.
За таким алгоритмом ухвала господарського суду для кредиторів юридичної особи, а також для державного реєстратора могла би мати значення доведеного юридичного факту відсутності активів і припинення вимог кредиторів, а також підставою для внесення відомостей до ЄДР про припинення юридичної особи. Таким чином було би досягнуто мети цивільно-правової ліквідації юридичної особи.
Нижче ми проаналізуємо деякі проблемні питання, що додатково поставлені нашими колегами за наслідками публікації.
Проблеми доступу до правосуддя боржника, що ліквідується.
Питання сплати державного мита як умови прийняття господарським судом до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство не виникали ніколи, оскільки господарські суди історично не мали повноважень щодо звільнення заявника від сплати державного мита. З прийняттям Закону України «Про судовий збір» судам надано право (ст. 8), враховуючи майновий стан сторони, відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, або зменшити розмір судового збору, або звільнити від його сплати. З цієї правової норми прямо випливає право заявника за певних умов отримати пільговий доступ до суду, у тому числі й без сплати судового збору.
Звідси виникає питання, чи може боржник, що ліквідується, скористатися цим правом і подати до суду заяву, не сплачуючи судового збору? Безумовно може. Пленум ВГСУ у постанові від 21.02.2013 року № 7 (розділ 3) також роз’яснив, що єдиною підставою для звільнення від сплати є майновий стан сторін. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна лише навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі. Оскільки сторонами у справі про банкрутство є боржник та кредитори, то таким правом можуть скористатися як сторона, за заявою якої порушується справа про банкрутство, так і кредитор, який звертається до суду з заявою про визнання його грошових вимог до боржника. Цей правовий припис безпосередньо пов’язаний з приписом ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство, згідно якого боржник під час ліквідації зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі встановлення неможливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.
Отже, боржник, у якого відсутні будь-які активи та який не має коштів для сплати судового збору, не позбавлений можливості виконати свій обов’язок, звернувшись до суду з заявою про банкрутство. Очевидно суд повинен прийняти таку заяву до розгляду без сплати судового збору і призначити підготовче засідання. Припис ст. 8 Закону «Про судовий збір», що «суд може звільнити особу від сплати збору» треба розуміти як право сторони, а з іншого боку, – зустрічний обов’язок суду прийняти від безгрошового заявника заяву і розглянути її по суті.
Але обов’язок боржника звернутися до суду і обов’язок суду прийняти заяву про порушення справи про банкрутство зовсім не означає, що суд зобов’язаний визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру, а має відмовити у порушенні справи про банкрутство через відсутність майна боржника і погашення вимог кредиторів. Ці питання ми розглянули вище.
Проблеми майнового цензу боржника
Боржник, що ліквідується добровільно, як суб’єкт банкрутства за визначенням Закону про банкрутство повинен відповідати таким ознакам: наявного майна повинно бути достатньо для покриття судових витрат (ч. 4 ст. 11); неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі (ч. 5 ст. 11); недостатність для задоволення вимог кредиторів вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію (ч. 1 ст. 95).
Як вбачається з наведених ознак, для боржника юридичної особи, що ліквідується, встановлено верхню і нижню межу, за якими особа не може ліквідуватися за правилами Закону про банкрутство.
При цьому, виходячи з визначення поняття банкрутства (ст. 37) банкрутом є будь-який боржник, який не спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами. Нездатність виконати грошові зобов’язання має встановлюватися господарським судом. Отже, визначаючи основне питання про неспроможність боржника, суд очевидно повинен з’ясувати межі цієї неспроможності, виходячи з наявного майна відповідно до проміжного ліквідбалансу; вирішити чи достатньо його для покриття судових витрат; та визначити чи можливо задовольнити вимоги кредиторів. В залежності від майнового стану юридична особа, що ліквідується, може бути трьох категорій: безгрошовий боржник, у якого відсутнє майно; боржник, наявного майна якого достатньо для покриття лише судових витрат; боржник, майна якого достатньо для часткового задоволення вимог кредиторів. Усі такі юридичні особи підпадають під поняття банкрута.
Однак виникає питання, чи до усіх банкрутів має застосовуватися процедура ліквідації, передбачена Законом про банкрутство?
Для відповіді на це питання слід звернутися до визначення поняття ліквідації (ст. 37) – це процес припинення суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Як видно наявність майна і можливість задоволення вимог кредиторів є обов’язковими умовами проведення ліквідації. За буквальним змістом ч. 2 ст. 95 Закону про банкрутство прямо визначено ознаки особи, яку господарський суд визнає банкрутом та стосовно якої відкриває ліквідаційну процедуру – це особа, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Під критерій недостатності майна підпадають дві категорії боржника, що ліквідується: боржник, наявного майна якого достатньо для покриття лише судових витрат, та боржник, майна якого, окрім того, достатньо і для часткового задоволення вимог кредиторів. Це означає, що боржник, у якого відсутнє майно, не ліквідується за цим законом, а він ліквідується за правилами загального цивільного порядку.
Вказані межі є ні чим іншим як майновим цензом. Майновий мінімум повинен обов’язково покрити щонайменше судові витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідаційної комісії (ст. 45). Майновий максимум – недостатність задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі. За межами майнового максимуму боржник вважається платоспроможним, отже не є банкрутом, справу про банкрутство за ст. 95 Закону до такого боржника, що ліквідується, порушувати не можна.
Зазначені правові обмеження визначають характерні ознаки юридичної особи, яка може скористатися правом банкрутства, тобто правом бути визнаною банкрутом і ліквідуватися за нормами Закону про банкрутство.
Наведеним ми підтверджуємо висновки, що мають доктринальне значення: 1) кожна юридична особа, при ліквідації якої виявлена недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, зобов’язана звернутися до господарського суду із заявою про порушення стосовно неї справи про банкрутство; 2) ліквідуватися за Законом про банкрутство може лише юридична особа, майно якої забезпечує покриття судових витрат у справі про банкрутство.
Нам для огляду, одним з арбітражних керуючих запропоновано своє бачення рішення щодо практичної реалізації алгоритмів ліквідації юридичних осіб, що розглядаються. На його думку, наприклад, у разі наявності у боржника активів для задоволення вимог кредиторів, і існуванням необхідності здійснити продаж майна суд має призначати професійного ліквідатора, яким є арбітражний керуючий. У іншому разі, коли майно відсутнє або майна достатньо лише для покриття судових витрат – призначати ліквідатором голову ліквідаційної комісії, роботу якого матеріально має забезпечувати власник (засновник) боржника. Вважаємо, що ця думка є слушною, і цей алгоритм не має правових перешкод для практичної реалізації в судовій практиці.
У разі якщо законодавець у ст. 95 Закону про банкрутство прямо вказав би, що боржник, у якого відсутнє майно господарським судом визнається банкрутом та, у зв’язку з відсутністю майна, ліквідаційна процедура стосовно нього не відкривається і така юридична особа ліквідується в цивільному порядку, тоді у цих відносинах був би відносний порядок. Як альтернатива, можна було би передбачити, що на підставі ухвали суду юридична особа виключається з ЄДР у зв’язку з відсутністю майна та погашенням вимог усіх кредиторів.
В цьому контексті доцільно навести норми іноземного законодавства. Наприклад, ч. 2 ст. 32 закону Республіки Молдова про банкрутство прямо встановлено, що в таких випадках при відсутності майна винагорода керуючого і його витрати покриваються солідарно членами керівних органів, учасниками, акціонерами або членами боржника. Цим законом (ст. 137) передбачаються особливості банкрутства боржника, що не має дебіторської маси (активів).
В законі про банкрутство ФРН (§ 26) встановлено, що суд у справах неспроможності відмовляє в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо майна боржника ймовірно не достатньо для покриття судових витрат.
Далі зазначені закони передбачають можливість відкриття провадження стосовно безгрошового боржника за рахунок кредиторів, але з відшкодуванням витрат за рахунок винних осіб боржника.
Подібні механізми ліквідації юридичних осіб існують і в інших зарубіжних законодавствах, вони дозволяють уникнути нерозумних і невиправданих грошових витрат кредиторів на ведення судових процедур, втрат дорогоцінного часу працівників кредиторів, державних контролюючих органів та судів з припинення пустих і покинутих юридичних осіб.
З наведених норм іноземного законодавства нам залишається констатувати, що питання ліквідації безгрошового боржника законодавством України не врегульовано. Це призводить до того, що ініціюючий кредитор за нашим законодавством втягується в численні витрати, фінансуючи ліквідацію чужої юридичної особи без компенсації. Це не справедливо і слід виправляти ситуацію.
При цьому ми залишаємо для окремої публікації проблеми списання грошових зобов'язань, податкового боргу, зобов’язань перед Пенсійним та іншими державними фондами, оскільки ця проблема є найбільшою і свідчить про наявність серйозної прогалини у законодавстві України, яка стримує реалізацію цивільних прав учасниками цих відносин.
Окремої уваги та дослідження потребують проблеми, що виникають через відсутність правового регулювання відносин кредиторів з так званими відсутніми боржниками. На нашу думку з виключенням із закону норми про порядок ліквідації відсутнього боржника ми втратили юридичні механізми, які успішно використовуються іноземними державами для спрощення процесуальної діяльності учасників відносин неспроможності.
Опубліковано у газеті «Закон і бізнес», №14 (1156) за 5-11.04.2014р.
під назвою «Позбутися нужденного боржника», стор. 13
_03_03.png)
