П.Д. Пригуза,
кандидат юридичних наук,
суддя господарського суду
Херсонської області
Державна податкова служба –новітні проблеми ініціювання справи про банкрутство
На кредитних відносинах, що ґрунтуються на довірі, і кредиторах тримається, по суті, економіка держави, бюджети усіх рівнів, усі виробничі процеси в державі та взагалі усе економічне і соціальне життя країни. Звідси, видається, те, що добре для кредиторів, повинно бути добрим і для держави: необхідно підтримувати та розвивати кредитні відносини, а особливо правові можливості кредиторів при захисті своїх прав, зокрема у справах про банкрутство, де довіри до боржника, як правило, немає. Втім, в реальних умовах розвитку законодавства України спостерігаються дещо інші процеси, про які мова піде нижче.
Законодавство про банкрутство як система норм конкурсного права дає можливість кредиторам отримати владу над юридичною особою-боржником через конкурентне відібрання права управління у власника (засновника) юрособи. Разом із владою кредитори отримують безмежні юридичні можливості дослідження історії цієї юрособи, її господарських зв’язків, розрахунків, визнання недійсними правочинів боржника, повернення незаконно виведених та украдених активів боржника тощо. Головне, що кредитори через ліквідатора, для якого не існує банківських та інших таємниць, отримують можливість безперешкодно з’ясувати усі фінансові потоки, що проходили через боржника в установах банків та інших фінансових установах. Серед інших такий же правовий статус у справі про банкрутство, у тому числі щодо ініціювання порушення справи отримує і кредитор Державна податкова інспекція (ДПІ) як державний орган доходів і зборів.
Так було до набрання чинності 18.01.2013 нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон).
ДПІ як кредитор у справі про банкрутство
Згідно ст. 1 Закону кредитором є усі юридичні або фізичні особи, а також державні органи доходів і зборів, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а відповідно до ст. 11 Закону кредитор має право подати до суду заяву про порушення справи про банкрутство.
Згідно ч. 3 ст. 10 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, а саме протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 15) За приписами ч. 3 ст. 16 Закону перевіряючи заяву кредитора господарський суд з’ясовує питання безспірності вимог, вжиття заходів примусового їх стягнення в порядку виконавчого провадження.
Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому, стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. Зазначені норми права дають надію ДПІ, що вона, як юридична особа, на користь якої видано виконавчий документ, завжди зможе надати відповідні докази відкриття виконавчого провадження за вимогами щодо податків та інших платежів до бюджету та їх невиконання протягом трьох місяців, а отже, без перешкод отримає необхідні для порушення справи про банкрутство докази: судове рішення щодо безспірності вимог; суми заборгованості; строку невиконання в порядку виконавчого провадження.
Однак, як виявляється, це не так.
Повноваження ДПІ як органу стягнення і виконання
Загальний порядок виконання судових рішень визначається Законом України «Про виконавче провадження» з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження тощо.
Справа ж про банкрутство згідно ст.ст. 10, 11, 15, 16 Закону порушується при незадоволенні боржником вимог протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, що підтверджується відповідною постановою органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження та рішенням, на підставі якого видано виконавчий документ.
Отже, Закон про банкрутство встановлює єдиний шлях до порушення справи про банкрутство – лише через попереднє відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.
На відміну від зазначеного порядку виконання судових рішень для ДПІ законодавством встановлено інший порядок стягнення грошових вимог з податків і зборів (податкового боргу), який не передбачає звернення ДПІ до державної виконавчої служби, якщо боржником є юрособа. Це означає, що законодавець не врахував діючих норм права Податкового кодексу України (ПК України), що визначають повноваження ДПІ на час розробки та прийняття Закон про банкрутство.
Слід підкреслити правові можливості ДПІ за ст. 95 ПК України. Як контролюючий орган за рішенням суду вона здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. ДПІ може застосувати арешт майна, може звернутися до суду про стягнення за боржника сум дебіторської заборгованості. Продавати ДПІ може й цілісний майновий комплекс підприємства-боржника. Для виконання судового рішення ДПІ приймає своє рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.
У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із порядком виконання судових рішень про стягнення з платників податків коштів у рахунок погашення податкового боргу, Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) Інформаційним листом від 24.10.2013 р. № 1484/12/13-13 видав роз’яснення, що порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України.
ВАСУ зазначає, що із змісту наведеної законодавчої норми пункту 95.3 ст. 95 ПК України, випливає, що цим Кодексом встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи, перелік яких визначено, зокрема, ст. 41 ПК України.
Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22. Цей механізм передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. При цьому судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.
Якщо ж достатні для погашення податкового боргу кошти відсутні, контролюючий орган відповідно до абзацу другого пункту 95.3 ст. 95 ПК України звертається до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Таке погашення здійснюється на підставі зазначеного рішення суду та прийнятого на його підставі рішення органу доходів і зборів шляхом продажу майна платника податків на публічних торгах та/або торгівельними організаціями в порядку, визначеному пунктами 95.7 - 95.21 ст. 95 ПК України.
Отже, ВАСУ робить висновок, що чинне законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових рішень про стягнення коштів з юридичних осіб у рахунок погашення податкового боргу. При цьому органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються. Відповідно в розглядуваних випадках немає підстав для відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України від 21.04.99 «Про виконавче провадження». З огляду на це в адміністративних судів відсутні підстави для видачі виконавчих листів про примусове виконання судових рішень у порядку статей 257 та 258 КАС України, тому що процедура погашення податкового боргу є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами, а саме ПК України, а не законодавством про виконавче провадження.
Загальний висновок ВАСУ:
1). Відсутні підстави для видачі ДПІ виконавчого листа для реалізації нею свого обов’язку щодо погашення податкового боргу юридичних осіб.
2). Немає необхідності відкриття виконавчого провадження ДВС в разі погашення податкового боргу юридичних осіб органом ДПІ.
ДПІ не може ініціювати справу про банкрутство юрособи?
Зазначений висновок ВАСУ вимагає зробити інший висновок, який прямо випливає з першого: – за нормами новітнього Закону про банкрутство, податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства (КАС України) ДПІ не може бути ініціатором справи про банкрутство. Перешкодою є відсутність виконавчого документа та виконавчого провадження, яке здійснюється державною виконавчою службою.
Такий висновок вступає у суперечність з підзаконним актом - Положенням «Про Міністерство доходів і зборів України», згідно якого останньому приписується ініціювати застосування судових процедур банкрутства до платників-боржників (пункт 17). От чому в цей висновок не хочуть (чи не можуть) повірити фіскальні органи, оскільки він для них здається революційним і незрозумілим.
В наведеному Інформаційному листі ВАСУ відмовився роз’яснити питання, чи можуть судові рішення про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу та/або інкасові доручення про стягнення відповідних коштів розглядатися як документи, що підтверджують існування безспірних вимог кредиторів у розумінні законодавства, що регулює відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом, оскільки, на думку ВАСУ, роз'яснення цього питання не стосується компетенції адміністративних судів, оскільки останні не розглядають справи цієї категорії.
Тому, Міндоходів за відповіддю на це питання листом від 05.02.2014 звернулося до Вищого господарського суду України, де просило роз’яснити приписи статей 10 та 11 Закону та вказати, чи можна підтверджувати безспірність грошових вимог судовими рішеннями про стягнення податкового боргу та документами, що підтверджують їх виконання.
Також, Державна фіскальна служба України з аналогічним питанням звернулася до Міністерства юстиції України листом від 01.09.2014 яким просить надати роз’яснення стосовно порядку направлення її органами до господарських судів заяв щодо порядку порушення справи про банкрутство боржників юросіб, зокрема в частині виконання вимог ст. 10 та 11 Закону.
Корінь проблем в самому запитанні
Яке ж питання насправді намагаються вирішити Міндоходів та Державна фіскальна служба України? Суть питання полягає у тому, чи можна замінити докази, які визначені в Законі, а саме постанову органу державної виконавчої служби (ДВС) про відкриття виконавчого провадження та рішення, на підставі якого видано виконавчий документ на інші докази безспірності вимог ДПІ, зокрема – на рішення ДПІ про звернення стягнення на активи боржника, судові рішення про стягнення податкового боргу і документи, що підтверджують їх виконання (інкасові доручення тощо).
Виходячи із змісту питання, кредитор ДПІ насправді запитує, чи можна для прийняття судом заяви кредитора та порушення в майбутньому справи про банкрутство боржника юрособи подати до суду докази, які мають однакове юридичне значення, тобто є аналогічними, і так само підтверджують безспірність вимог ДПІ. Отже в запитах заявників йдеться про можливість застосування певної аналогії права або закону.
Очевидно ДПІ вважають себе виконавчою службою?
При порівнянні способу і змісту виконавчого провадження ДВС та ДПІ, а також їх статусу ми доходимо висновку, що як ДВС так і ДПІ:
– є державними органами (службами);
– примусово виконують судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з боржника юрособи боргу (здійснюють виконавче провадження);
– для початку реалізації своєї компетенції (повноважень) виносять відповідні рішення (ДВС – постанову, ДПІ – рішення);
– арештовують майнові активи боржника;
– списують коштів з рахунків боржника через інкасові доручення;
– продають майно тощо.
Отже, аналогічність діяльності та її оформлення цілком проглядається.
Але чи допустимо підміняти встановлені Законом одні види доказів іншими, виправдовуючи це аналогією права? Важаємо, що ні.
Основну норму права, яку, на нашу думку, достатньо навести в підтримку висловленої нами тези: – ст. 19 Конституції України, відповідно до якої діє правовий режим, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також, ст. 34 ГПК України, наприклад, містить імперативний припис, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. ДПІ не може бути ініціатором справи про банкрутство юрособи.
Отже, відповідь прямо зазначена у законі і є однозначною – ні. Аналогія до повноважень органів державної влади не застосовується.
Як відомо, аналогія закону і права – способи заповнення прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин. Як ми бачимо, відносини щодо умов і порядку порушення справи про банкрутство чітко врегульовані Законом і ніяких прогалин в їх регулюванні немає.
Висновок: Судові рішення та виконавчі документи, які не виконувалися примусово через ДВС не можуть прийматися господарським судом при вирішенні питання про порушення справи про банкрутство.
Безспірність грошових вимог ДПІ
Щодо безспірності вимог слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 10 Закону безспірними є грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження.
Безспірності вимогам ДПІ насправді надає рішення суду про стягнення суми податкового боргу, яке є обов’язковим для виконання. Рішення органу стягнення чи виконання (ДПІ чи ДВС) скоріше підтверджують факт набрання законної сили судовим рішенням про стягнення грошових вимог, що рішення суду прийняте до безумовного примусового виконання.
Таким чином, питання про безспірність вимог ДПІ не викликає проблем, оскільки допоки певні вимоги не стануть безспірними (узгодженими), ДПІ не має права їх стягувати примусово. Рішення ДПІ про звернення стягнення на активи, так само як і постанова ДВС, приймається лише стосовно безспірних вимог.
Ми вбачаємо, що питання тут зовсім не в тому чи є вимоги ДПІ безспірними, як одна із підстав порушення справи про банкрутство.
Насправді для розв’язання проблеми слід відповісти на інше питання. Чи може ДПІ бути ініціатором справи про банкрутство? Відповідь на це питання міститься в ст. 10 та інших нормах Закону про банкрутство, а пояснюється теорією конкурсного права, про що мова піде нижче.
Теоретико-правові основи процедури ліквідації
Під ліквідацією відповідно до Закону розуміється завершення господарської діяльності юрособи закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції, інвентаризація наявного майна та його оцінка і продаж з метою задоволення вимог кредиторів.
Майно та права щодо управління майновими активами і майновою діяльністю боржника є основними об’єктами прав, які формують конкурсну масу боржника. З приводу цих об’єктів і стикаються інтереси конкурсних кредиторів, які є стороною у справі про банкрутство. Юрособа, яка має майно називається конкурсоздатною, тобто такою, до якої можуть бути застосовані норми конкурсного права, якими є норми законодавства про банкрутство. І навпаки, юрособа, яка не має активів – може ліквідуватися через норми Закону лише при наявності фінансування витрат. Відсутність майна, достатнього для покриття судових витрат процедури породжує проблему фінансування процедури її ліквідації.
Принцип самофінансування процедури ліквідації банкрута за рахунок наявного майна, або субсидії з боку власника (засновника) банкрута є особливо актуальною в ліквідаційній процедурі і особливо – для ДПІ.
Закон, відкриваючи державному органу доступ до правосуддя, звільняє ДПІ лише від сплати судового збору, але нічого не приписує стосовно звільнення ДПІ від оплати роботи розпорядника майна. Це означає, що у разі ініціювання справи про банкрутство органом ДПІ треба авансувати гроші на оплату процедури розпорядження майном. В той же час, Законом передбачено, що ініціюючий кредитор повинен авансом сплатити послуги розпорядника майна в розмірі, щонайменше, двох мінімальних заробітних плат на місяць протягом 115 днів. Як відомо, Бюджет не надає ДПІ коштів як на ініціювання справи так і на ліквідацію боржника. Більше того, ДПІ не може і, так само як інші конкурсні кредитори, не зобов’язаний фінансувати ліквідацію чужих юросіб.
З викладеного напрошується дуже простий висновок: якщо законодавець не наділяє ДПІ коштами на ініціювання справи про банкрутство боржників, то можливо питання про ініціювання нею справи ставиться безпідставно?
Але в інших випадках ДПІ може реалізувати свої повноваження, передбачені п. 17 Положення «Про Міністерство доходів і зборів України» щодо застосування судових процедур банкрутства до платників-боржників.
Так, ДПІ без усяких перешкод може приєднатися до справи про банкрутство, яка порушується стосовно такого боржника за заявою іншого конкурсного кредитора, який заплатить судовий збір за подачу заяви до суду та проавансує оплату послуг розпорядника майна. Також, ДПІ може приєднатися до справи про банкрутство, яка буде порушена за заявою самого боржника.
Зазначені обставини: нездатність ДПІ платити гроші за роботу розпорядника майна та завідома для ДПІ відсутність активів у боржника-банкрута для покриття таких витрат у ліквідаційній процедурі – яскраво вказує на те, що ДПІ не може ініціювати порушення справи про банкрутство юрособи, у якої вона відібрала усе майно.
Дійсні мотивації правової поведінки ДПІ
З висновком ВАСУ не можна не погодитися. Дійсно ДПІ володіє такою широкою компетенцією щодо погашення податкового боргу, яка, на наш погляд, навіть перевищує можливості державної виконавчої служби щодо пошуку активів боржника, їх арешту, застосування податкової застави, продажу тощо. Володіючи такими повноваженнями ДПІ здатна відібрати у боржника не лише усі кошти, а й усі майнові активи, включаючи третіх осіб, у яких перебуває це майно та дебіторська заборгованість.
На практиці так і відбувається, що звернувши стягнення на активи боржника за податковим боргом, вбачаючи відсутність активів для подальшого задоволення вимог бюджету ДПІ намагається ініціювати справу про банкрутство боржника, якого ми називаємо безгрошовим (див. №№9, 14, 34-35 «ЗіБ». – Прим. авт.). Метою порушення справи про банкрутство в такому разі є не реалізація ДПІ своїх правових можливостей для задоволення вимог бюджету як кредитора, а насправді – для ліквідації боржника, активів у якого немає. Очевидно, що зазначена мета не відповідає дійсним завданням ДПІ як органу, що здійснює адміністрування податків і зборів. Загальновідомим є те, що через процедуру ліквідації банкрута керівництво Міндоходів та Державної фіскальної служби «бореться» за списання боргу з особового рахунку боржника, як певного «позитивного» показника в їх роботі. Чи це треба державі? Видається, що ні. Ліквідація недіючої і «пустої» юрособи – проблема його власника, а не держави. Для ліквідації такою юрособи в законодавстві слід передбачити певні стимули, аби в економічному середовищі держави не існували мертві (відсутні) боржники (так звані податкові ями, відстійники боргів тощо).
Див. публікацію у газеті «Закон і бізнес»,
№40 (1182) за 4-10 жовтня 2014р., стор. 13.
«Не уповноважені на ліквідацію».
_03_03.png)
