ПРИГУЗА Павло Дмитрович
кандидат юридичних наук, суддя,
заступник голови
господарського суду Херсонської області
ЗДОБУТКИ ДОКТРИНИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ
– ПОТРІБНА ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА
Потреби законодавчого забезпечення економічної політики, розвиток товарно-грошових та інших господарських відносин, прагнення держави до забезпечення поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки зумовили необхідність посилення уваги до розвитку господарсько-правових досліджень.
Наука господарського права отримала значний розвиток у суверенній Україні, що відзначилося проведенням численних досліджень у сфері правового регулювання господарської діяльності. В ці роки закладено практично основи нового правового порядку для економіки держави, який називається господарським, підготовлено підґрунтя для становлення і вдосконалення господарського законодавства. Серйозним поштовхом і стимулом розвитку науки і законодавства стало прийняття в 1991 році Господарського процесуального кодексу, а в 2003 році – Господарського кодексу України.
Доктринальні вчення В.К. Мамутова [1, c. 291], Г.Л. Знаменского [2, c. 306], К.С. Хахуліна, Л.А. Жука, В.С. Щербини [3, c. 325], В.С. Мілаша, О.П. Подцерковного [4, c. 396], Д.В. Задихайло [5, c. 504], О.А. Беляневич [6, c. 529] та багатьох інших сприяють створенню та вдосконаленню правового механізму регулювання макроекономічних процесів, наповненню сучасної економічної політики держави та існуючого правового господарського порядку їх з’єднуючою ланкою – господарсько-правовою політикою держави, яка має втілюватися у законах.
Зважаючи на жваві, хоча й не завжди конструктивні, дискусії [7, c. 18], наука господарського права існує і розвивається.
Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської (комерційної, економічної, бізнесової) діяльності, управління майновими і трудовими ресурсами підприємств, одночасне виконання цивільних (грошових, приватних) і фінансових (бюджетних, публічних) зобов’язань становлять самостійний предмет господарського права. Господарською організацією або господарством, як вірно зазначає Г.Л. Знаменський, – є виробництво, яке утворене та організоване. Воно являє собою сферу життєдіяльності людини, її взаємодії з природою, створенням та обігом матеріальних благ. Господарювати, значить раціонально організувати взаємодію виробничих сил як органічно поєднану сукупність майнових активів та живої праці людей, що необхідні для виробництва (створення) з предметів природи речей, здатних задовольнити людські потреби.
Основним завданням держави є створення конкурентного середовища для розвитку виробництв. Основні методи правового регулювання цих відносин, як ми вбачаємо, є регульована законодавчо вільна конкуренція на ринку та обмеження недобросовісної конкуренції (змагання, конкурсу).
В наукових дослідженнях, які здійсненні нами на досягненнях науки господарського права, його предметі і методі правового регулювання нам, вдалося вдосконалити знання про предмет і методи правового регулювання відносин неплатоспроможності, як підгалузі господарського права [8].
Правове положення неплатоспроможної юридичної особи безпосередньо випливає з нездатності вести господарство та має органічний (генетичний) зв’язок з предметом правового регулювання господарського права.
Преамбула Закону про банкрутство має доктринальне значення, нею визначено предмет правового регулювання правовідносин неплатоспроможності у двох напрямках, які прямо вказані в законі, це: –
1) правовідносини щодо встановлення умов та порядку відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності-боржника з метою задоволення (повного або часткового) вимог конкурсних кредиторів;
2) правовідносини щодо встановлення умов та порядку визнання банкрутом суб’єкта підприємницької діяльності – боржника та застосування ліквідаційної процедури з метою справедливого і пропорційного (повного або часткового) задоволення вимог кредиторів.
Відновлення платоспроможності не можливе без належної організації управління виробничими силами – майновими та людськими ресурсами господарювання. Управління майном в господарському праві розглядається не лише як одна з правомочностей власника, а як діяльність (функція) його органів управління, функція керівника господарюючого суб’єкта. Як справедливо зазначають В.І. Семчик, Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов та інші, функція організації господарства та управління ним здійснюється адміністрацією та службовими особами підприємства, які, в залежності від свого правового положення в системі органів управління, наділені власною компетенцією з управління майном [9, с. 66], [10, с. 13]. Під управлінням, як зазначають В. Конопльов, Ю. Битяк та інші, в загальному його змісті можна розуміти цілеспрямовану сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та вирішення поставлених завдань [11, с. 112], [12, с. 20], [13, с. 5]. Але процес ведення господарства в окремому суб’єкті виробництва не є об’єктом адміністративного права.
Г.Ф. Шершеневич свого часу також розглядав підприємство як велику торгову або промислову справу (бізнес), що організована і працює. В.В. Вітрянський, поділяючи погляди Г.Ф. Шершеневича, вказує, що саме над господарством боржника відкриваються реабілітаційні конкурсні процедури, але не над особою боржника, що також вказує на виокремлення ними об’єкту права, що є відмінним від цивільного чи адміністративного.
З порушенням справи про банкрутство управління господарством (підприємством, майном, людьми) суб’єкта господарювання становиться об’єктом права з приводу якого стикаються інтереси боржника та кредиторів. Цей об’єкт права підлягає контролю з боку розпорядника майна, в подальшому з боку кредиторів, а при необхідності контролюється судом. Цивільно-правові методи тут також не застосовуються.
Отже, умовою застосування процедур відновлення платоспроможності до боржника є наявність достатніх виробничих сил, які організовані органом управління та здатні забезпечити матеріальне виробництво для задоволення публічних та приватних інтересів учасників справи. У іншому випадку, за відсутності виробничих сил як основи платоспроможності, реабілітаційні процедури не застосовуються, а встановлення факту відсутності або недостатності виробничих сил, їх неорганізованість є умовою для визнання боржника банкрутом.
Таким чином, ми констатуємо, що загальним предметом правового регулювання Закону про банкрутство є правовідносини, що пов’язані, по-перше, з управлінням господарською діяльністю та організацією виробничого процесу підприємства, до якого застосовується комплекс заходів щодо відновлення платоспроможності (розпорядження майном, санація, мирова угода). По-друге, предметом правового регулювання Закону про банкрутство є правовідносини, що пов’язані із здійсненням процедури ліквідації банкрута, яка має на меті припинення діяльності банкрута і продаж його майна для задоволення вимог кредиторів.
У ст.ст. 209-213 ГК, законодавець визначає дві категорії суб’єктів господарського права, які по різному характеризуються за своїм господарським станом – це неплатоспроможний боржник та його різновидності: неспроможний боржник та боржник-банкрут. Звідси, як неспроможність так і банкрутство, на нашу думку, слід розглядати окремо як різні, відмінні інститути права неплатоспроможності. Така побудова правових інститутів грунтується на розмежуванні процедур неспроможності за їх типовими ознаками та особливостями правової природи.
Отже, господарські відносини з відновлення платоспроможності боржника, на наше переконання, виступають спеціальними правовими інститутами, які самостійно, незалежно від інших інститутів господарського права регулюють конкретні однорідні, притаманні лише їм, види суспільних відносин, та є складовими галузі господарського права. Узагальнено наші дослідження у виданні науково-практичного коментаря до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [14] де, зокрема, зроблено акцент на конкурсну (конкурентну) природу права неплатоспроможності та на конкурс (конкуренцію) як метод правового регулювання цих відносин.
Останнім часом в Україні піднімається питання про реформу системи судів де поряд з ліквідацією господарських судів виникає ризик скасування діючих ГК та ГПК України і, як наслідок, проблема ліквідації цілої галузі права, підрозділів наукових установ тощо, що, на наше переконання буде великою помилкою як для юридичної науки так і для практики правового забезпечення економічної (господарської) діяльності в державі.
Доктрина господарського права України має підтримуватися державою.
Список використаних джерел:
ОПУБЛІКОВАНО У ЗБІРНИКУ ДОПОВІДЕЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ: 10 РОКІВ ЗАСТОСУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОДИФІКАЦІЇ
_03_03.png)
